"Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї, Протверезіться, як належить, і не грішіть; бо, на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога"
(апостол Павло (1Кор. 15, 33-34))
офіційний веб-сайт Львівсько-Сокальської єпархії
Радіо Град Лева

Останні надходження

18 листопада 2017  21:09
Напередодні неділі 24-ої після П'ятидесятниці Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння в Покровському кафедральному соборі
18 листопада напередодні неділі 24-ої після П'ятидесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, звершив всенічне бдіння в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
18 листопада 2017  12:34
Журнал "Церковні дзвони" відзначив 15-річчя з часу виходу першого номеру
У жовтні 2002 року був виданий перший номер журналу «Церковні дзвони». Журнал видається з благословення Високопреосвященного Димитрія, Митрополита Львівського і Сокальського. У 2017 році журналу виповнилось п'ятнадцять років. З цієї нагоди, Головний редактор журналу протоієрей Володимир Бачинський, звернувся до читачів з вітальним словом...
17 листопада 2017  21:50
Проповідь на неділю 24-ту після Святої П’ятидесятниці
Сьогоднішнє євангельське читання нам описує історію, коли з Ісусом зустрілось одночасно багато потребуючих людей. Особливо, звернімо увагу, на начальника синагоги, у якого була вмираюча дванадцятирічна дочка, а також на жінку, яка прожила дванадцять років у боротьбі з важкою хворобою. «Мені дуже потрібно», - кожний із них казав тому, що кожен вважав, що його потреба є найважливішою...
17 листопада 2017  20:29
"Святий хрест - вічно живий символ безкінечної Божої любові до нас" - ієрей Артемій Бабленюк під час лекції із богослів'я на Львівських братських студіях
17 листопада в Залі засідань Львівського єпархіального управління відбулася чергова лекція із богослів'я в рамках Львівських братських студій, що діють при Покровському кафедральному соборі м. Львова...
15 листопада 2017  12:29
Студенти ЛПБА взяли участь в екуменічній конференції
11 листопада в стінах Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, відбулась екуменічна конференція, присвячена 500-літтю Реформації, яку організувало Товариство “Еффата...
14 листопада 2017  20:31
Парафія безсрібників Косми та Даміана с. Гійче Жовківського благочиння відзначила престольне свято парафіяльного храму
14 листопада Свята Православна Церква вшановує пам'ять безсрібників i чудотворцiв Косми та Дамiана Асiйських i матерi їхньої преподобної Феодотiї...
13 листопада 2017  16:19
Проповідь ієрея Володимира Ведміцького на день пам’яті святих безcрібників і чудотворців Косми та Даміана Асійських і матері їхньої преподобної Феодотії (ІІІ)
«Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним»(Лк.11:34). Людина складається із тіла та душі, основною ж є душа. Господь каже, що тіло – це храм для душі. «Якщо око твоє світле, то і тіло твоє чисте», - чим наповнена душа, тим наповнене і наше тіло. Якщо ми живемо переживаннями, заздрістю, ненавистю,- затемнюємо все і не даємо, щоб світло проходило крізь нас, живемо в темряві...
11 листопада 2017  21:40
У неділю 23-ту після П'ятидесятниці Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Божественну Літургію в Покровському кафедральному соборі
12 листопада в неділю 23-ту після П'ятидесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
11 листопада 2017  21:14
Напередодні неділі 23-ої після П'ятидесятниці Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння в Покровському кафедральному соборі
11 листопада напередодні неділі 23-ої після П'ятидесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, звершив всенічне бдіння в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
11 листопада 2017  11:34
Проповідь ієрея Володимира Ведміцького на неділю 23-тю після Святої П’ятидесятниці
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про зцілення чоловіка одержимого легіоном бісів. Коли Ісус вступив на Гадаринську землю, зустрів його біснуватий чоловік і почав сильно кричати: «що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене!»...
10 листопада 2017  23:49
У день пам'яті великомучениці Параскеви-П'ятниці очільник єпархії звершив Літургію у П'ятницькому храмі на Підзамче
10 листопада у день пам'яті великомучениці Параскеви-П'ятниці, з нагоди престольного свята, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, відвідав і звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого у П'ятницькому храмі на Підзамче...
10 листопада 2017  23:37
Проректор ЛПБА взяв участь у святкуванні актового дня Дніпровської духовної семінарії
9 листопада в день пам'яті преподобного Нестора Літописця, Києво-Печерського, Дніпровська духовна семінарія відзначає свій актовий день...

Переяславський єпископ Захарія Корнилович - фундатор Свято-Онуфрієвського скита Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря

09
грудня
2011
--------
13:45

Свято-Михайлівська Золотоверха обитель мала великий вплив на околиці Києва і навіть на віддалені території. У давні часи перед польським володінням українськими землямив 7-ми верстах від нинішнього села Липовий Скиток, на землях теперішньої Данилівської сільської ради, Васильківського р-ну, Київської обл. в урочищі "Кладове" існував монастир. Залежність його від Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря була ймовірною, тому що він знаходився на землях, які здавна належали до Київської святині.

Можливо ці маєтності дарував Михайлівському монастирю його фундатор князь Київський Святополк (1050-1113).

Зараз ми не можемо встановити точної дати припинення функціонування монастиря. У смутні часи татарських набігів на українські землі,  монастир в урочищі «Кладове» був зруйнований. Ченці змушені були жити в печерах, оскільки набіги татар не припинялися і постійно над монастирем чатувала небезпека. Ще навіть донедавна старожили розповідали про це місце, як територію колишнього монастиря і говорили також про існування тут загадкових печер. До цього часу можна бачити місце де стояла монастирська кам’яна церква. Ці відомості ми черпаємо у краєзнавця Леонтія Похилевича, який свідчить, що на місці цієї монастирської церкви можна знайти чимало щебню і дрібних цеглин. Тут же знаходилась і печера значної довжини, в якій, як запевняють, є місця для престолів, подібно до Київських печер.  «Урочище это окружено теперь лесами, и существование в нем монастыря должно относить к далекой древности, потому что между окрестными жителями не сохранилось о нем никаких преданий», - каже краєзнавець Київської губернії1.

Згадку про існування монастиря в урочищі «Кладове» ми знаходимо в універсалах гетьманів Івана Мазепи та Івана Скоропадського. В універсалі Івана Мазепи від 25 серпня 1699 року, де мова йде про підтвердження прав Свято-Михайлівському Золотоверхому монастиреві на село Данилівку, в описі меж  ми знаходимо між іншим такі відомості: «От Гниловоди к горе до Новоселок, до речки Кладовой, где людей мертвых погребено. От Кладовой до Лисовки. От Лисовки бором до плесецкой границы в долинке. От плесецкой границы до Рпеня; Рпенем наниз до Княжич мимо селища Лисовки, где некогда над Ирпенем монастырь был…»2. Туж саму інформацію ми знаходимо ще в одному стверджувальному  універсалі гетьмана Івана Мазепи Свято-Михайлівському монастиреві від 10 квітня 1708 року: «… а от Кладкової вершини зас Стугни біскупскою границею до Кладкової річки, а од Кладкової річки до Ирпеня и Ирпенем униз мимо селище Лисовку, где нікогда над Ирпенем монастир бил…»3.  Ці ж самі свідчення є в універсалі гетьмана Івана Скоропадського від 20 вересня 1709 року.

Автору цих рядків нещодавно довелося побувати на цих старому монастирському місці.  Під час відвідин з’ясувалось, що над р. Ірпінь  є залишки ще однієї  храмової споруди і місцевість ця називається  «Церковищем». Говорить нам про це і Лаврентій Похилевич: «Предание народное утверждает, что на месте Даниловки был некогда город Данилово. На возвышеном месте, по правую сторону Бобрицы стоял кляштор т. е. латинский монастырь; а невдалеке пониже, православная церковь, где и теперь место называется церковищем. Но уже в 1667 г. не существовало ни церкви, ни кляштора и люди деревни Даниловка ходили молиться в Заборскую Николаевскую церковь»4.  Неподалік у глибині лісу в урочищі «Кладове»  знаходяться залишки згадуваного в універсалах  монастиря.

Оглянувши уважно місцевість під назвою «Церковище», автор помітив, що на цій території збереглися фундаменти споруди, які були розкопані і зараз видно, що законсервовані. Чи офіційно ці розкопки були проведені, чи це були якісь аматорські - не вдалося встановити. Так само на цій території були помічені сліди від так званих представників «чорної археології», які копають там, надіючись знайти якийсь скарб.  Ще донедавна поруч із фундаментами церкви знаходилися таблички з написом «охороняється державою», але згодом вони були кимось зрізані. Дійсно ця територія ніким не охороняється як пам’ятка. Таке склалося враження у автора цих рядків.

Пам’ять про ці давні монастир і церкву жила не тільки серед місцевого населення, але й напевно у вищих духовних київських колах. Так про чернече життя на цій території ми знаходимо відомості  у заповіті Київського митрополита Гедеона Святополка-Четвертинського, де згадується якийсь монастир на «Покутю». Згодом першим єпископом Переяславським Захарією Корниловичем, «за соизволением велебних отцев братиї монастира святого архистратига Михаїла киевского Золотоверхого», неподалік цієї згадуваної старої і зруйнованої татарами чернечої обителі було, як вказано у гетьманському універсалі, «новофундовано» його ж таки коштом (коштом З. Корниловича. – Авт.) скиток і збудована тут була «в имя преподобного Онуфрия церков в кгрунтах помененного Святомихайловского монастира» на місці де в майбутньому з’явилося поселення під назвою Липовий Скиток. Обитель було засновано, як на це вказує ієромонах Євстратій Голованський «для высших иноческих подвигов, более духовно созревших братий»5.

Хто ж такий був цей Захарія Корнилович -  фундатор новозасновано монастирського Свято-Онуфріївського скита?  Про нього хочеться дізнатися не менше, аніж про вже згадуваний давній монастир і храм. Нажаль і тут ми маємо скупі відомості.

Про час і місце народження фундатора Свято-Онуфріївського монастиря єпископа Захарія Корниловича нічого не відомо. Освіту здобув майбутній святитель у Києво-Могилянській колегії6. Прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі і, добре себе зарекомендувавши, був взятий із насельників на посаду намісника Києво-Софійського монастиря7. 21 грудня 1697 року Київським митрополитом Врлаамом Ясинським поставлений ігуменом Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Коли постало питання про відновлення Переяславської кафедри, то ігумен Захарія Корнилович став одним із кандидатів на єпископа нововідкритої єпархії. Очевидно, що тут і митрополитом Варлаамом Ясинський, і гетьманом Іваном Мазепою, переслідувалась якась певна церковно-політична мета – намагання якнайбільше обмежити вплив Москви на церковне життя в Україні8.  Із офіційної переписки між митрополитом Київським і Московським патріархом та гетьманом Іваном Мазепою і російським царем Петром І ми дізнаємося, що причиною відкриття Переяславської кафедри є вже похилий вік Варлаама Ясинського і тому нововисвячений єпископ на історичну давню єпархію мав би виконувати функції коад’ютора, тобто вікарія, помічника Київського митрополита. Спочатку митрополит пропонував на це місце Іоасафа Кроковського, але той був поставлений в архимандрити Києво-Печерського монастиря і потреба саме в такій кандидатурі відпала. Після обговорення ще двох кандидатів – Стефана Яворського, ігумена Києво- Пустинно-Миколаївського і Захарія Корниловича, ігумена Києво-Михайлівського, жереб випав на останнього, який був висвячений в архиєреї 1 жовтня 1700 року у Софійському кафедральному соборі. Ігумена Стефана Яворського, ще у квітні 1700 року, було висвячено на митрополита Рязанського та Муромського.

18 листопада 1701 року Київський митрополит Варлаам Ясинський надіслав до Петра І листа, в якому сповіщав про поставлення нового єпископа і просив видати жалувану грамоту Захарію Корниловичу «на маєтності, на села і млини, на поля і ліси, на грунти і всякі угіддя і на пусті селища».  Ще раніше гетьман Іван Мазепа видав кілька універсалів, якими подбав про відновлення Переяславської кафедри і про надання маєтків та земель для новоутвореного єпископства. Так 30 вересня 1700 року гетьман з Печерського містечка видав універсал про відновлення Переяславської єпископської кафедри, для якої гетьманським коштом збудовано було ошатний і витончений в стилі бароко Вознесенський собор, і закріплено маєтності, що належали Трахтемирівському монастирю. Згодом при Переяславській Свято-Вознесенській кафедрі засновується монастир.  4 лютого 1701 року вже з Батурина Мазепа видає універсал новоутвореному Переяславському Вознесенському монастирю про володіння селом Маньківка з належними до нього угіддями. 27 серпня 1701 року з’являється черговий гетьманський універсал, яким Переяславській кафедрі підтверджуються раніш видані привілеї і підпорядковуються  Терехтемирівський і Канівський монастирі. Вже наприкінці 1701 року Мазепа своїм універсалом з Батурина надає право Переяславському Свято-Вознесенському монастирю володіти селом Сошники9. 10 квітня 1708 року з Білої Церкви гетьман Мазепа видав вже згадуваний стверджувальний універсал Свято-Михайлівському Золотоверхому монастиреві на маєтності (див. додаток)10.  Відповідно всі ці монастирські угіддя, села і землі були у повному розпорядженні за єпископом Переяславським Захарією Корниловичем. Це дало змогу святителю влаштувати на власні кошти у Переяславській гарнізонній фортеці, на місці стародавнього домонгольського Свято-Михайлівського кафедрального собору 1089 року, церкву святого архистратига Михаїла і заснувати при ній ще один монастир. Єпископ Захарія Корнилович дуже шанував преподобного Макарія Овруцького, написав йому житіє і переніс його мощі до заснованого Свято-Михайлівського монастиря 1713 року. Правда, архиєпископ Філарет Гумілевський зазначає, що Захарія Корнилович  «… описал «житие преподобн. Макария Овручскаго» не без ошибок против хронологии и истории»11.

Водночас відомо, що єпископ Захарія Корнилович зберігав за собою настоятельство у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі. Шанував дуже святу великомученицю Варвару і багато творив пожертв із свого власного добра12.

Найулюбленішим місцем був для Захарія Корниловича заснований ним Свято-Онуфріївський Липнянський (Данилівський) скит. Тут, як уже було сказано вище, святитель 1705 року побудував церкву святого преподобного Онуфрія Великого та ще одну трапезну церкву - святого пророка Захарія, на честь свого небесного патрона, яку розібрали у 1804 році. При скиту кожного року в день його престольного свята 12 (25) червня – пам’яті преподобного Онуфрія Великого   відбувалася ярмарка, яка ще й у ХІХ столітті «практикуется для окрестностей»13. Цей монастир був підтриманий гетьманом Іваном Мазепою, який своїм, вже згадуваним універсалом, подарував скиту села: Данилівку і Забір’я.

Часто єпископ Захарія Корнилович рукопокладав священиків для православних парафій,, які знаходились на Правобережній Україні і зазнавали утиску від уніатів.  Так між іншим згадується, що 1701 року у Переяславі святитель рукопоклав в село Деренковець на Черкащині до Свято-Миколаївської церкви Антонія Григоровича, якого Смілянський уніатський декан звинувачував у дотримані православних обрядів у богослужінні14.

Збереглася і деяка характеристика святителя в пам’ятній земській книзі?: «Святитель весел взором, в разглагольстве утешен, преступником снисходителен, всем удобопреступен, мирен к Богу благочестив, учен добре в книгах, в словесех красен»15. З цих свідчень можна зробити висновок, що єпископ Захарія Корнилович був розумною і книжною людиною, добрим проповідником.

Нажаль автору цих рядків не вдалося поки що віднайти втрачений портрет святителя, який можливо знаходиться у фондах невідомих портретів Національного Києво-Печерського  заповідника. Про те, що такий портрет єпископа Захарія Корниловича існував свідчить нам краєзнавець Лаврентій Похилевич: «Портрет его, хранившийся в Скитовской церкви, взят в 1842 году в Михайловский монастырь»16. Очевидно, що після сумнозвісних подій так званої «націоналізації і експропріації» та вилучення церковних цінностей зображення фундатора Липнянського Скита потрапило до фондів музейного містечка Києво-Печерської лаври.  Зображення ж, яке тут подане у кольоровому додатку до наукового збірника є роботою пензля художника С. Панпушина і напевно ж не може відтворити реальних рис обличчя справжнього портретного зображення святителя.

788Єпископ Захарія Корнилович був прямою і дуже побожною людиною. Він не міг змиритися з тим, що Київська митрополія з кожним роком все більше втрачала свої права і привілеї. Особливо скорботним для святителя був акт прокляття, з наказу царя Петра І, гетьмана Івана Мазепи. Захарія Корнилович належав до числа духовних побратимів українського гетьмана. Останній дбав про Переяславське єпископство, про Михайлівський Золотоверхий монастир та про Липнянський Свято-Онуфріївський скит. Святитель не міг забути щедрих пожертв ясновельможного пана гетьмана на духовні потреби Переяславського коад’юторства та особисто його самого. Прибувши до Глухова разом з Київським митрополитом Іоасафом Кроковським та Чернігівським архиєпископом Іоаном Максимовичем він не взяв участі у так званій, інсценованій Петром І, комедії прокляття гетьмана Івана Мазепи. Все, що сталося з Україною після Полтавської битви, негативно вплинуло і на самого святителя. Він фактично проживав до кінця своїх днів у тихому, обсаджденому старими липами, Свято-Онуфріївському скиту. Ми не маємо ніяких даних про те, чи займався активно церковними справами святитель до кінця своїх днів. Він упокоївся у Скиту на саме Успіня Божої Матері 15 (28) серпня 1715 року. Могила його до сих пір знаходиться зовні біля вівтарної частини збудованого ним головного дерев’яного храму Свято-Онуфріївського скита.

Постать святителя Захарія Корниловича свого часу викликала науковий інтерес у історика О. Оглоблина. Це фактично була його перша праця з історії Православної Церкви, яка стосувалася житійного дослідження першого Переяславського єпископа.  Сам О. Оглоблин у примітках до одного із розділів вже багато раз перевиданої  його капітальної праці «Гетьман Іван Мазепа та його доба» зазначає, що «наша розвідка про Захарію Корниловича, написана ще р. 1920 не була опублікована»17. Більш точніше про наукову зацікавленість відомого історика постатю єпископа Захарії Корниловича ми довідуємось із «Збірника на пошану проф. д-ра Олександра Оглоблина» видання Української вільної академії наук у США. У статті Любомира Винара «Наукова творчість проф. д-ра Олександра Оглоблина» ми знаходимо такі деталі: «Досліджуючи історію України, проф. Оглоблин у численних працях аналізував ролю української Церкви і церковних діячів у державному й культурному будівництві України. Церква завжди грала важливу ролю  в історії України. Треба згадати, що одною з перших праць Оглоблина була монографія «Захарія Корнилович, єпископ Переяславський, коад’ютор Київської митрополії (1700-1715)» (1920), яка нажаль не була опублікована»18. Ці ж самі відомості ми знаходимо і в журналі «Український історик»19.  Автору цієї розвідки бракує часу більш детальніше ознайомитися з архівом О. Оглоблина довоєнного періоду. Можливо там знаходиться і перша монографічна студія про єпископа Захарія Корниловича ще тоді молодого вченого О. Оглоблина.

Короткі біографічні дані про святителя Захарія Корниловича подавали у свої розвідках Д. Юзефович «Иерахия Переяславско-Полтавской епархии» надрукована у Полтавських єпархіальних відомостях у числі 15 за 1863 рік; В. Пархоменко «Очерк истории Переяславско-Бориспольской епархии» виданий у Полтаві 1910 року. Також короткі енциклопедичні відомості при життя і архипастирську діяльність святителя Захарія Корниловича подано у сучасних виданнях В. Ластовський «Православна Церква у суспільно-політичному житті України ХVІІІ ст. (Переяславсько-Бориспільська єпархія)» (Черкаси 2002); С. Кагамлик «Києво-Печерська Лавра: світ православної духовності і культури (ХVІІ-ХVІІІ ст.)» (Київ 2005) та у «Києво-Могилянська академія в іменах» (Київ 2001).

Скит, заснований єпископом Захарією Корниловичем, продовжував існувати і після його смерті. Але увага до нього з боку Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря і Переяславських єпископів, які вже не були одночасно ігумена Києво-Михайлівськими, поступово втрачалася. У відомостях про те, скільки ченців було по монастирях Київської єпархії у 1757 році ми знаходимо, що Онуфріївському Липнянському скиту було всього лише 3 ченці20. За описом Київського намісництва 70-80-х років ХVІІІ століття в ньому подвизалося 4 ченці, 1 будівничий та 3 послушники. Також звідси дізнаємось про те, що Свято-Онуфрієвський скит продовжує належати Києво-Михайлівському Золотоверхому монастирю21.  Л. Похилевич у своєму краєзнавчому дослідженні з історії Київської губернії подає нам відомості про чисельність монахів у скиту, які розходяться із цими офіційними даними: «Монастырь закрыт в половине прошлого века (тобто 1750-60 роки. – Авт.) и при закрытии в нем было 30 монахов, розмещеных в разных монастырях»22. Саме в цей час, коли за Катерини ІІ відбувалася секуляризація монастирських земель і володінь в Україні було закрито чимало монастирів. В той час з’явилося багато бродячих монахів, які змушені були покидати закриті монастирі і не хотіли йти в інші, чужі для них монастирі. Така сумна участь очікувала і Свято-Онуфріївський скит. Правда землі, якими володів приписний монастир залишились у володінні Свято-Михайлівської обителі.  Монастирська Свято-Онуфріївська церква була переведена в парафіяльну.

Після закриття скита деякі цінні речі, зокрема портрет фундатора єпископа Захарія Корниловича, Синодик (Пом’янник), заведений ще 1667 року, були взяті до бібліотеки Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Звертає на себе увагу й те, що Синодик  є дуже давній, адже Свято-Онуфріївський скит було засновано на початку ХVІІІ століття. Якщо взяти до уваги слова із універсалу гетьмана Мазепи від 10 квітня 1708 року про те, що скит, заснований єпископом Захарією Корниловичем був «новофундованим», то це наводить на думку про те, що традиції чернечого життя, не дивлячись на постійні руйнування із-за набігів татар, зберігалися тут і раніше. Тим більше, що не тільки давній скитський Синодик вказує на такі припущення, але й  Л. Похилевич зазначає: «… судя по некоторым оставшимся от него иконам и по другим соображениям можно полагать, что во время польского владычества он состоял некоторое время во власти Базилян», тобто уніатів23.  Серед давніх речей заслуговували уваги і ще два шиферних камінці, які і тепер лежать біля входу до церкви, а колись знаходились перед царськими вратами соборної і трапезної церков скита.

До наших днів уцілілою залишилася Свято-Онуфріївська дерев’яна церква, збудована у 1705 році єпископом Захарією Корниловичем. Це висока струнка, кораблеподібна, триверха церква. Стінки храму мають помітний ухил усередину, що робить його ще вищим і стрункішим.  За загальною українською традицією дерев’яного храмобудівництва верхи повністю відкриті всередині, освітлені за рахунок вікон. Вочевидь на церкві видно вплив мазепинського бароко, хоча вона і дерев’яна. В екстер’єрі храму відразу видно її стрункість, легкість і злет, недарма такі церкви називали подібними до струнких українських тополь. Мало таких церков залишилося на Київщині, та й взагалі на всій Надніпрянщині.

У 2005 році парафіяни урочисто відсвяткували 300-літній ювілей Свято-Онуфріївського храму, настоятелем якого є протоієрей Володимир Ільницький. Парафія у селі Липовий Скиток належить до УПЦ Київського Патріархату і ніколи не припиняла свого існування. Віруючі свято оберігають пам’ять про свого фундатора єпископа Захарію Корниловича. Кожного року на престольне свято – день пам’яті преподобного Онуфрія Великого 25 червня тут відправляється урочиста архиєрейська служба Божа, після чого відбувається хресний хід навколо храму. Вже четвертий рік поспіль має честь очолювати тут службу Божу автор цих рядків. Неподалік храму знаходиться давня скитська криниця на березі р. Бобриці.

В Данилівській загальноосвітній школі є краєзнавчий музей, в якому розгорнута експозиція присвячена пам’яті святителя. Фактично Липовий Скиток повинен завдячувати своєму існуванню саме єпископу Захарію Корниловичу і ченцям, які були першими поселенцями серед зелених старих лип, що у великій кількості ростуть у цій місцевості.

----------------------------------------------------------------------------------------

1Похилевич  Л. Краєзнавчі праці. – Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2007. – С. 69.

2Там само. – С. 68.

3Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. Упорядник Сергій Павленко. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С. 118.

4Похилевич Л. Краєзнавчі праці. – С. 67.

5Евстратий Голованский, иеромонах. Киево-Златоверхо-Михайловский первокласный монастырь и его скит Феофания. – К., 1878. – С. 180.

6Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем и академиею. Часть 1, 2. – К., 1856. Електронне видання BOOK SPACE – Книжковий простір. – С. 215-216.

7Києво-Могянська Академія в іменах ХVІІ-ХVІІІ ст. Енциклопедичне видання. – К., 2001. – С. 284; Кагамлик С. Києво-Печерська Лавра: світ православної духовності і культури (ХVІІ-ХVІІІ ст.). – К., 2005. – С. 345-346.

8Ластовський В. Православна Церква у суспільно-політичному житті України ХVІІІ ст. (Переяславсько-Бориспільська єпархія). – Черкаси, 2002. – С. 20.

9Універсали Івана Мазепи (1687-1709). – Київ-Львів. НТШ. 2002. – С. 360-362, 367-368, 374-376, 380-381.

10Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. Упорядник Сергій Павленко. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С. 118.

11Филарет Гумилевский, архиепископ. Обзор русской духовной литературы. Книга первая и вторая. 862-1863. Издание третье. – СПБ, 1884. – С. 213.

12В память 800-летие… Памятная запись…

13Похилевич Л. Краєзнавчі праці. – С. 67.

14Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевсой губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. – Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2007.  – С. 495.

15В пам'ять 800-летие…; Похилевич Л. Краєзнавчі праці. - С. 69; Похилевич Л. Сказание… - С. 29.

16Похилевич Л. Краєзнавчі праці. - С. 69; Похилевич Л. Сказание… - С. 29.

17Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк-Париж-Торонто, 1960. – С. 160.

18Збірник на пошану проф. д-ра Олександра Оглоблина. Відповідальний редактор Олександр Омельченко. Видання Української вільної академії наук у США. Нью-Йорк 1977.  – С. 85-86.

19Винар Л. Наукова творчість Олександра Петровича Оглоблина // Український історик. 1-3 (25-27). Рік VІІ. Нью-Йорк-Мюнхен, 1970. – С. 28.

20Николай Шпачинский, священник. Киевский митрополит Арсений Могилячнский и состояние Киевской митрополии в его правление (1757-1770). – К., 1907. – С. 227.

21Описи Київського наміснцтва 70-8- років ХVІІІ ст. – К.: Наукова думка, 1989. – С. 51.

22Похилевич Л. Краєзнавчі праці. – С. 68.

23Похилевич Л. Краєзнавчі праці. – С. 68.

Архиєпископ Димитрій (Рудюк)

Додаток

1708, квітня 10. - Біла Церква.

Стверджувальний універсал гетьмана І. Мазепи

Свято-Михайлівському монастиреві на маєтності

Пресвітлійшого и Державнійшого Великого Государя Его Царского Пресвіт­лого Величества Войск Запорозских гетман, славного чина святого апостола Андрея и Білого Орла кавалір Иоан Мазепа.

Всей старшині и черні Войск Его ж Царского Пресвітлого Величества Запорозского, а именно пану полковникови сегобочному білоцерковскому п. п. стар­шині полковой и всему старшому и меншому товариству и всім посполитим того полку обивателем и всім, кому бы колвек в том тепер и в потомние часи з мирских и духовних всяких властей відати належало, сим универсалним писанием нашим ознаймуем, иж ясне в Богу превелебнійший его милост господин отец Захарий Корнилович, єпископ катедри Переясловской, за соизволением велебних отцев братиї монастира святого архистратига Михаїла киевского Золотоверхого, новофундувавши своїм коштом скиток и сооруживши в имя преподобного Онуфрия церков в кгрунтах помененного Святомихайловского монастира, по сей стороні Днепра межи ріками Стугною и Ирпенем лежачих, прозиваемиї Аксаковскиї, привилеями древних королей полских и грамотами Превелебнійшого и Держав­нійшого Великого Государя нашого Его Царского Величества подтвержденних и ограничених, якое ограничение в потвержалних монарших грамотах изображенно так: почавши от греблі на реці Бобрици будучой, прозиваемой Кожуховскої, понад тоею ж річкою Бобрицею до вершини оной луговиною, долиною, до озера Хлепчи и Хлепчею униз ріки Стугни, Стугною вгору мимо Великую и Малую Солтановки, где гребля и млин на стороні монастирской, од греблі и млина оних через Боровую греблю понад Стугною мимо Мотовиловку до вершини Стугни, од вершини зас Стугни бискупскою границею до Кладкової річки, а од Кладкової річки до Ирпеня и Ирпенем униз мимо селище Лисовку, где нікогдас над Краснем монастир бил, и мимо княжича до ріки Бобрици, понад якою річкою вгору через греблю, именуемую Поповскую, од греблі тоей мимо селища Забуре и Даниловку, знов до вышнаменненной Кожуховскої греблі. Просил и нас, гетмана, и універсал на оние кгрунта. Прето ми, гетман и кавалер, по должности христианской желая помноження хвали Божой под реїментом нашим и согласуя прощенню ясне в Богу превелебнійшого его милости отца єпископа пререченного, росказалисмо видати з канцеляриї Войска Запорозского нашей сей универсал, которого моцно и пова­гою, яко всі жие Аксаковские кгрунта с всякими до оних належащими угодиями вишпомянутому монастиреви ствержаем, так позволяем отцу началнику и братиї в том новофундованом скитку тепер сущим и впредь обрітатися маючим, оними владіти и всякие належитие з них приходи, а пожитки для препитания себе удоволствования всяких потребств одбирати, особливо з полъ пахарних десятину брати и людей на пустих селищах в тих кгрунтах будучи осажовати. Еднак не пейних, но свободних, а осадивши, обиклие послушенства и повинности одби­рати ж; в чом всем, аби нихто з старшинии черні Войск Запорозких нашого реїменту и кождий з мирских и духовних властей не сміл и не важился отцу началнику и братиї того скитка найменшой перешкоди, кривди и перепони чи­нить, пилно варуєм и грозно приказуєм.

Дан в Білой Церкві априля 10 року 1708(?). Звишменованний гетман рукою власною.

Переглядів: 2748
Слідкуйте за нашими новинами у соціальних мережах

facebookvkgoogletwitteryoutube
УПЦ КП
Єпархія
Архієрей
Новини
Публікації









Розробка та веб-дизайн:
[ Andriy_BURDYK ]™
у співпраці з ІТЦ "SP-Service"
Хостів сьогодні:  264
Хітів сьогодні:  1231

Хостів всього:  808072
Хітів всього:  6633561
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET