"Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї, Протверезіться, як належить, і не грішіть; бо, на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога"
(апостол Павло (1Кор. 15, 33-34))
офіційний веб-сайт Львівсько-Сокальської єпархії
Радіо Град Лева

Останні надходження

18 листопада 2017  21:09
Напередодні неділі 24-ої після П'ятидесятниці Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння в Покровському кафедральному соборі
18 листопада напередодні неділі 24-ої після П'ятидесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, звершив всенічне бдіння в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
18 листопада 2017  12:34
Журнал "Церковні дзвони" відзначив 15-річчя з часу виходу першого номеру
У жовтні 2002 року був виданий перший номер журналу «Церковні дзвони». Журнал видається з благословення Високопреосвященного Димитрія, Митрополита Львівського і Сокальського. У 2017 році журналу виповнилось п'ятнадцять років. З цієї нагоди, Головний редактор журналу протоієрей Володимир Бачинський, звернувся до читачів з вітальним словом...
17 листопада 2017  21:50
Проповідь на неділю 24-ту після Святої П’ятидесятниці
Сьогоднішнє євангельське читання нам описує історію, коли з Ісусом зустрілось одночасно багато потребуючих людей. Особливо, звернімо увагу, на начальника синагоги, у якого була вмираюча дванадцятирічна дочка, а також на жінку, яка прожила дванадцять років у боротьбі з важкою хворобою. «Мені дуже потрібно», - кожний із них казав тому, що кожен вважав, що його потреба є найважливішою...
17 листопада 2017  20:29
"Святий хрест - вічно живий символ безкінечної Божої любові до нас" - ієрей Артемій Бабленюк під час лекції із богослів'я на Львівських братських студіях
17 листопада в Залі засідань Львівського єпархіального управління відбулася чергова лекція із богослів'я в рамках Львівських братських студій, що діють при Покровському кафедральному соборі м. Львова...
15 листопада 2017  12:29
Студенти ЛПБА взяли участь в екуменічній конференції
11 листопада в стінах Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, відбулась екуменічна конференція, присвячена 500-літтю Реформації, яку організувало Товариство “Еффата...
14 листопада 2017  20:31
Парафія безсрібників Косми та Даміана с. Гійче Жовківського благочиння відзначила престольне свято парафіяльного храму
14 листопада Свята Православна Церква вшановує пам'ять безсрібників i чудотворцiв Косми та Дамiана Асiйських i матерi їхньої преподобної Феодотiї...
13 листопада 2017  16:19
Проповідь ієрея Володимира Ведміцького на день пам’яті святих безcрібників і чудотворців Косми та Даміана Асійських і матері їхньої преподобної Феодотії (ІІІ)
«Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним»(Лк.11:34). Людина складається із тіла та душі, основною ж є душа. Господь каже, що тіло – це храм для душі. «Якщо око твоє світле, то і тіло твоє чисте», - чим наповнена душа, тим наповнене і наше тіло. Якщо ми живемо переживаннями, заздрістю, ненавистю,- затемнюємо все і не даємо, щоб світло проходило крізь нас, живемо в темряві...
11 листопада 2017  21:40
У неділю 23-ту після П'ятидесятниці Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Божественну Літургію в Покровському кафедральному соборі
12 листопада в неділю 23-ту після П'ятидесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
11 листопада 2017  21:14
Напередодні неділі 23-ої після П'ятидесятниці Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння в Покровському кафедральному соборі
11 листопада напередодні неділі 23-ої після П'ятидесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, звершив всенічне бдіння в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
11 листопада 2017  11:34
Проповідь ієрея Володимира Ведміцького на неділю 23-тю після Святої П’ятидесятниці
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про зцілення чоловіка одержимого легіоном бісів. Коли Ісус вступив на Гадаринську землю, зустрів його біснуватий чоловік і почав сильно кричати: «що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене!»...
10 листопада 2017  23:49
У день пам'яті великомучениці Параскеви-П'ятниці очільник єпархії звершив Літургію у П'ятницькому храмі на Підзамче
10 листопада у день пам'яті великомучениці Параскеви-П'ятниці, з нагоди престольного свята, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, відвідав і звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого у П'ятницькому храмі на Підзамче...
10 листопада 2017  23:37
Проректор ЛПБА взяв участь у святкуванні актового дня Дніпровської духовної семінарії
9 листопада в день пам'яті преподобного Нестора Літописця, Києво-Печерського, Дніпровська духовна семінарія відзначає свій актовий день...

Заснування Львівської, Галицької і Кам’янецької кафедри

Макарій Тучапський, львівський міщанин, активний діяч місцевої української громади, а згодом – єпископ Львівський, Галицький і Кам’янецький – одна з найцікавіших особистостей церковної історії західноукраїнських земель. З його іменем пов’язане становлення Львівської православної єпархії і впорядкування українського церковного життя після тривалої кризи церковних структур, що наступила з початком XV ст.
Під 1521 р. ім’я львівського купця Макарія вперше згадується у документах королівської канцелярії – разом з львів’янами Іллею та Ігнатієм, 28 червня від імені “громади міста і передмістя руського обряду” він отримав королівську ухвалу з підтвердженням прав православного міщанства. Йдеться про один із заходів, спрямованих проти низки обмежень і заборон православним на проведення хресних ходів, дзвонення перед богослужінням, права духовенства супроводжувати покійних у літургійному облаченні та ін. Внаслідок скарг львівських міщан-українців, а також завдяки впливу князя Константина Івановича Острозького (бл. 1460-1530), було видано королівський декрет, згідно з яким православні отримали право складати присягу в церкві, а не костелі, виступати свідками в суді, священики в місті могли відвідувати хворих зі Святими Дарами, супроводжувати покійних в облаченні (щоправда, без свічок і співу), а також обирати міських священиків, кандидатури яких затверджував маґістрат. Співати, світити свічки і дзвонити до богослужіння було дозволено лише на вулиці Руській. В актах 1530 р. ім’я Макарія згадане серед вибраних від української громади опікунів Успенської церкви. “Нерядъ і тяжкости” в єпархії, причиною яких ставало урядування змінних і часто не дуже сумлінних намісників (особливе обурення православних викликала діяльність Я. Сікори), змушували міщан шукати гідну їх підтримки перед королівською владою кандидатуру. Таким кандидатом став Макарій.
1 серпня 1535 р. в Люблині було видано королівську грамоту, яка повідомляла про передання повноважень галицького намісника “у всіх повітах Руської землі і Поділля” від Я. Ґдашицького, що здійснював їх “не достатньо похвально”, до Макарія Тучапського. Але, незважаючи на призначення, боротьба за намісництво була ще далекою від завершення. Не бажали поступатися місцем ні Я. Ґдашицький, ні Я. Сікора, який звернувся за підтримкою до львівського архієпископа Бернарда. Знову постало питання про впровадження у життя прав, які латинський архієпископ отримав у 1509 р. Представники української громади почали шукати шляхи вирішення проблеми – 1537-1538 рр. минули у посольствах, зверненнях, проханнях і т. ін. Врешті, їм вдалося домовитись із королевою Боною, якій через довірених осіб пообіцяли 200 волів. Свідченням складного перебігу справи є королівський декрет від 19 січня 1537 р., виданий у зв’язку з процесом між львівським латинським архієпископом Бернардом і “шляхтою руського обряду земель Русі і Поділля”, очоленою намісником М. Тучапським. Запис від 26 лютого 1537 р. у книзі Коронної метрики засвідчив передання Макарію “для урядування” церкви святого Юрія та перенесення розгляду справи у зв’язку з претензіями латинського архієпископа на наступний сейм. Рішення чергового сейму були несприятливими для української громади – вони підтверджували права Бернарда, а сам Макарій опинився перед загрозою ув’язнення у Тинєцькому монастирі (1538).
Не міг Макарій також покладатися на підтримку з боку митрополита – це засвідчило призначення намісником “попа Гошовського”, здійснене після надісланих до Києва під час невдалих посольств до короля звернень шляхти з проханням передати єпархію під опіку перемишльського владики. Листом від 6 листопада 1539 р. до митрополита православні домагалися усунення Гошовського і Я. Сікори та призначення М. Тучапського намісником і архімандритом монастиря св. Юрія.
Звернення православної громади Львова до королівської влади та Київської митрополії врешті дали результат – завдяки дипломатичним заходам та надісланим подарункам Сиґізмунд I погодився надати привілей. Загроза з боку католицького архієпископа змусила і митрополита прихильніше розглянути прохання, що надходили з Галицької єпархії. 23 жовтня 1539 р. з королівської канцелярії вийшов один із найважливіших для намісництва і єпархії документ – “Institutio Wladicatus Ritus fidei Graecae” . Щоб задовольнити вірних “грецької віри”, змушених звертатися у своїх духовних потребах поза межі намісництва, а також для кращого урядування церквами та церковним майном, король надав наміснику Макарію Тучапському права єпископа. Під юрисдикцію новопризначеного повноправного архиєрея переходили всі терени колишньої митрополії (і намісництва) – “земля Руська і Подільська з повітами Галицьким, Львівським, Кам’янецьким, Снятинським, Теребовлянським”, усі церкви, монастирі та духовенство.
22 лютого 1540 р. у тодішній митрополичій резиденції (м. Новгородку) відбулася хіротонія Макарія Тучапського на єпископа. Чин висвячення соборно здійснили всі українські та білоруські православні архієреї – митрополит Київський Макарій (1534-1555), єпископи Полоцький, Вітебський і Мстиславський Симеон (1540-1545), Володимирський і Берестейський Геннадій (1536-1547), Луцький і Острозький Арсеній (1534-1540), Турівський і Пінський Вассіан (1540-1552), Перемишльський і Самбірський Лаврентій (Олександр, Арсеній, Олехно Терлецький) (1532-1549), Холмський і Більський Іона (Сосновський) (1533-1545). Тоді ж єпископ Макарій (Тучапський) підписав присяжну грамоту, якою визнавав себе “дворним єпископом з рамени митрополита”, зобов’язавшись не відновлювати чи створювати нову Галицьку митрополію й антимінси для храмів підписувати від імені київського митрополита.
Одним із найболючіших питань для єпархії залишалося матеріальне забезпечення її життєдіяльності, основою якого були землеволодіння. Для Галицької митрополії – це два села ще князівського надання, одне з яких – Перегінсько у Жидачівському повіті (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області). Ліквідація митрополії і тривала відсутність православного владики спричинили руйнування давньої системи церковного землеволодіння. Залишається не до кінця з’ясованою доля митрополичих маєтків. Щедрі надання короля Владислава II Ягайла та інших правителів, а також шляхти, на села та угіддя для утримання латинського архієпископства змушують критично розглядати скарги православних про відбирання у них земель та заснування католицької кафедри “на томъ столци галицкомъ”. Водночас, описані в джерелах події, пов’язані з заснуванням латинських кафедр в інших містах, зокрема, – Перемишлі, дають підстави припустити можливість тиску та насильницьких дій у випадку Галича чи Крилоса (резиденції митрополита). За свідченням Яна Длуґоша, король Владислав Ягайло, відповідаючи на закиди німців щодо поблажливого ставлення до “схизматиків”, у 1412 р. наказав передати католикам православний кафедральний собор у Перемишлі. З храму були викинені руські поховання, і “при гірких риданнях, криках і сльозах руських священиків і народу”, пересвячено його на латинський. Після цього Перемишльська православна єпархія дуже швидко почала втрачати свої земельні володіння, яких, згідно з королівським привілеєм 1407 р., налічувалося 20 сіл, 10 дворищ та кілька монастирів з ґрунтами . На 1589 р. забезпечення Перемишльської єпархії складали 5 сіл і, частково, власність ще трьох з близько 170 підданими . Як писали львів’яни в листі до київського митрополита 1538 р. про безчинства, що діялися тоді, як латинський архієпископ поширив свою владу на митрополичі маєтки, галицьких крилошан “везено в поворозі і переправлено через Дністер (…) змушуючи нас і їх до покори”. Намагання перепідпорядкувати землеволодіння єпархій пояснювалися також тим, що на українських землях створення осередків латинської церкви зумовлювалося локалізацією православних кафедр. Католицька церква розглядала кожний православний церковно-адміністративний осередок як незаконно зайнятий “схизматиками”, вважаючи, що для нормального існування католицизму достатньо лише обсадити кафедру своїм єпископом. Це знаходить підтвердження і в тексті папської булли 1375 р., якою Григорій ХІ проголошував “усунення” православних єпископів на території Галицької дієцезії.
Отже, намагаючись, з одного боку, задовільнити вимоги української православної громади, а з другого – зберегти за католицькою церквою права на давно привласнене майно, Сиґізмунд I згаданою грамотою від 23 жовтня 1539 р. про заснування Львівської єпархії передав владиці Макарію у володіння Унівський Святоуспенський монастир з усіма маєтностями. Це королівське рішення призвело до багатолітнього конфлікту між єпископом і архімандрією, оскільки світські опікуни монастиря Івашко Лагодовський, а згодом і львівський староста Ян Тарновський, як судовими протестаціями, так і особистим втручанням не допускали владику до обителі. Очевидно, не без впливу останнього 30 липня 1542 р. король видав декрет у справі між унівським архімандритом Ігнатієм чи Геннадієм (“Ignacio alias Henadio”) та владикою Макарієм, який отримав право лише затверджувати обраних у монастирі архімандритів. Окремий статус Унівської архімандрії згодом підтвердив і київський митрополит Макарій. У грудні 1548 р. Ян Тарновський передав ктиторські права на монастир Маркові Балабану.
Для належного матеріального забезпечення єпархії владика також намагався повернути церкві давні земельні володіння. Серед справ, що вирішувалися у Пйотркові на сеймі в лютому 1548 р., була “реституція” православній єпархії монастиря і добр Перегінська, які єпископ викупив за сто гривен у спадкоємців шляхтича Мацея Ґембіцького.
Тому однією з перших дій новопоставленого єпископа стала організація крилосу. 16 листопада 1539 р. владика Макарій, звертаючись до давніх соборних традицій служіння священиків видав грамоту про утворення при Львівській кафедрі крилосу. Крилошани – члени крилосу, були зобов’язані допомагати архієреєві в усіх єпархіальних справах, засідали разом з ним у духовному суді, приймаючи спільні рішення. За відсутності владики крилос міг стати його заступником. У єпархії було збережено також посаду намісника – духовної особи, що мала бути обраною крилошанами і отримати благословення владики. До складу крилосу від початку входили настоятелі церков Львова як кафедрального міста. Уставною грамотою львівського крилосу владика Макарій половину прибутків кафедрального храму св. Юрія призначив для крилошан. Обумовлювалися й інші умови матеріального забезпечення духовенства. При посвяченні церков на теренах Львівського повіту з владикою повинен був співслужити один крилошанин, який отримував для крилоса половину оплати архієрею. Для того, щоб звернутися до духовного суду, необхідно було взяти позов у владики чи намісника. Крилошани отримували право безкоштовного рукоположення своїх синів. На випадок смерті архієрея крилошани з шляхтою та львівськими міщанами впродовж року могли управляти єпархією, після чого були зобов’язані передати кафедру відповідно номінованому чи поставленому кандидату. Владика міг відлучити від служіння винного крилошанина до виправлення, але судити його повинен лише духовний суд. 10 січня 1549 р. київський митрополит Макарій затвердив права львівських крилошан.
Із періодом архієрейства Макарія пов’язане також впорядкування справ церковних юридик у Львові. На той час тут діяла ціла низка православних парафій. Так, у самому місті відома Успенська церква, на Галицькому передмісті – церкви Богоявленська (вже не існує), Воздвиження Чесного Хреста (не існує), на Краківському передмісті – церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (не існує), на замковій території – церкви святого Миколая, святого Феодора (не існує), святої Параскеви-П’ятниці, Воскресіння Христового (не існує), Вознесення Господнього, Спаса (Преображення Господнього) (не існує), Покрову Пресвятої Богородиці (не існує). Крім того, у Львові постійно діяли два чоловічі монастирі – святого Юрія (храм якого став кафедральним) і святого Онуфрія Великого. Нічого не відомо про існування в цей час у місті жіночих православних монастирів, хоча окремі джерельні згадки дозволяють припускати, принаймні короткочасну, діяльність нечисленної жіночої обителі. Так, у львівських міських книгах зберігся запис про заяву черниці Устіани (Religiosa Vstyana Picheloua czernycza) у справі продажу будинку на вулиці Широкій Костю русинові.
Найдавнішою церквою Львова є згаданий вище храм святого Миколая Чудотворця. Заснований, можливо, самим князем Данилом Романовичем, він завжди залишався хранителем давньої української княжої традиції Львова. В актових джерелах церква систематично згадується вже з XV ст. (найдавніша згадка – 1445 р.). З давніх часів їй належали “численні поля, сіножаті, городи, сади, пасіки, криниці, болота, дворища, ділянки, двори на тих ґрунтах побудовані з людьми осілими, з їх повинностями, чиншами, податками і з іншими всякими прибутками і пожитками”. У 1536 р. львівський староста Станіслав Одровонж надав храму ліс між селами Знесінням і Кривчицями. Через вісім років, окрім королівського підтвердження власності, церква отримала від Сиґізмунда I ще право заснувати там пасіку і луг. Королівським декретом було підтверджене також звільнення храму від сплати податків. А в 1543 р. настоятель храму о. Стефан був звільнений від юрисдикції замкового суду (ґродського уряду) – церковні землі отримали статус юридики. Це означало, що відтепер церква отримувала право збирати чинш для себе і держави, а також здійснювати суд у цивільних та кримінальних справах на підвладних землях.
Процес формування церковного землеволодіння та юридичні особливості надань (запис маєтків здійснювався на ім’я настоятеля, а не на церкву) спричинили появу суперечок і конфліктів між сусідніми парафіями і міщанами за право власності на певні ґрунти. 1537 р. король Сиґізмунд І підтвердив права львівської церкви св. Феодора Тірона на парафіяльні землі вздовж р. Полтви. Відкликаючись до давніших надань, претензії на них висловлював священик церкви св. Миколая Стефан. Ця суперечка розглядалася навіть у королівській канцелярії. 1544 р. владика Макарій з перемишльським єпископом Лаврентієм здійснили розподіл парафіяльних земель, припиняючи конфлікт між священиками. Подібні конфлікти траплялися і на інших парафіях. Так, у 1545 р., священик церкви Благовіщення Фома намагався привласнити церковні землі разом з ділянкою, на якій побудовано храм, покликаючись на спадкове право після смерті свого тестя і попередника о. Івана. 5 серпня 1547 р. королівською грамотою було затверджено права благовіщенської громади на землю.
Окремої уваги заслуговує діяльність єпископа, спрямована на впорядкування братського життя на території єпархії. Уже 9 серпня 1542 р. з’явився перший документ – затвердження уставу братства при львівській Благовіщенській церкві. 18 лютого 1544 р. підтвердження уставу надано братству церкви св. Миколая. У добрих стосунках з владикою було й міське Успенське братство, при храмі якого розглядалися конфлікти архієрея з унівськими ченцями. Коли на початку 1547 р. церква Успення Пресвятої Богородиці “роспалася на полы”, владика звернувся з посланням до православних Великого Князівства Литовського, Руського та Подільського воєводств Корони, закликаючи допомогти львів’янам відбудувати храм. Для збирання пожертв було делеговано священика Михаїла та міщан Якова і Павла. Високий авторитет львівського архієрея у церковних колах засвідчила поява 1 лютого послання такого ж змісту Перемишльського і Самбірського єпископа Арсенія, а 6 березня у своєму окремому посланні київський митрополит Макарій повторив заклик до вірних всієї митрополії допомогти львівській Свято-Успенській громаді. 
Правління короля Сиґізмунда I вважається добою порівняно толерантних взаємовідносин між державними органами Корони Польської та православною церквою. Попри низку заборон українським громадам Львова чи інших міст дзвонити перед богослужінням, проводити хресні ходи, духовенству супроводжувати покійних в літургійному облаченні тощо, 2 липня 1511 р., на прохання київського митрополита Йосифа (Солтана) під час сейму в Бересті король підтвердив права і привілеї православної церкви, надані його попередниками. Згодом православні отримали й інші привілеї та підтвердження своїх прав у королівстві. Так, наприклад, 23 серпня 1538 р. було видано грамоту на захист повноважень українського духовенства.
Найскладнішими залишалися церковні стосунки у Львівсько-Галицькій єпархії з огляду на вкрай вороже ставлення до православ’я місцевої латинської ієрархії. Прийнятих королем обмежень українських громад виявлялося недостатньо (постійний опір, чинений з боку православних, не дозволяв втілити їх у життя), оскільки вже 1542 р. під час сейму католицьке духовенство поставило питання про їх поновлення. Йшлося не лише про заборону будувати нові церкви чи бити у дзвони, але і про ліквідацію Львівської православної кафедри та невизнання дійсним Таїнства Хрещення у православній церкві. Таким чином, кожен крок у становленні української єпархії супроводжувався немалими труднощами як внутрішнього, так і зовнішнього порядку.
Зусиллями владики Макарія були забезпечені державно-правові, канонічні, матеріальні та духовні підстави існування нової православної єпархії після тривалого руйнування церковно-парафіяльного життя на галицьких землях. Після понад столітньої перерви єпархією знову почав опікуватися канонічно поставлений і висвячений єпископ, діяльність якого опиралася як на давні традиції Православ’я, так і на глибоке розуміння специфіки місцевого церковного життя. Присяга владики Макарія, складена у присутності митрополита та єпископів, гарантувала збереження цілісності православної українсько-білоруської Київської митрополії. Кафедральним містом нової єпархії, початки якої сягали княжих часів, не могло залишатися незначне на той час містечко Галич. Динамічний розвиток українських православних громад у Львові та на його передмістях, активні виступи міщанства та шляхти у протистоянні покатоличенню та обмеженням прав дозволили новому центру намісництва і Свято-Юріївської архімандрії перебрати на себе функції кафедри. Ця спадкоємність знайшла відображення і в титулатурі преосвященного Макарія – єпископа “Галицького, Львівського і Кам’янецького”, якого дедалі частіше, а згодом і постійно, як і його наступників, титуловано владикою Львівським, Галицьким і Кам’янецьким . Щоправда, різноманітність титулів владики в актових книгах іноді могла спричинити несумлінність ґродських чи земських писарів, які допускалися неточності, змінюючи порядок міст навіть у вписі одного документа, наприклад: Галицький, Кам’янецький, Львівський; Галицький, Львівський і Кам’янецький тощо . У марґінальних записах Мінеї 1543 р. Макарій згаданий як єпископ Крилоський і Львівський і Кам’янця Подільського .
Важливим чинником церковного життя галицьких земель стали збереження і розвиток соборноправницьких традицій, що знайшло вияв у скликанні соборів єпархіального духовенства та мирян (під час виборів М. Тучапського кандидатом на висвячення, організації крилосу), створенні крилосу, організаційному оформленні братств. Часте відвідання парафій дозволяло єпископові добре орієнтуватися у місцевих справах. Ініціювання та безумовна особиста участь Макарія, спочатку як світського діяча, згодом – ієрарха у низці заходів на захист віри і церкви забезпечили його високий авторитет серед духовенства, шляхти та міщан. Незважаючи на те, що світський патронат, втручання шляхти у церковні, передусім майнові, справи не дозволили остаточно вирішити питання прав владики на монастирські володіння (Унівської архімандрії), саме завдяки його зусиллям було закладено основи існування єпархії у майбутньому.
Зусиллями духовенства та мирян Львів став важливим українським культурним, освітнім осередком у Речі Посполитій. Уже під 1546 р. у міських актах згадується “руська школа” на Галицькому передмісті. Її діяльність пов’язують з іменем настоятеля Богоявленської церкви, крилошанина Антонія Іринковича. Сам владика дбав про належне забезпечення храмів книгами, створюючи умови для їх переписування та розповсюдження – відомо, що у 1544 р. він привіз до Львова позичене в унівських ченців “Мале Євангеліє”. З теренів тогочасної єпархії походить ціла низка писемних пам’яток. Так, переписувачем Мінеї 1543 р. був згаданий о. Антоній Іринкович. У 1546 р. диякон Єремія з м. Городка переписав Євангеліє для церкви св. Филипа у с. Хишевичі .
13 грудня 1548 р. шляхтич Марко Балабан отримав королівську згоду на призначення його львівським єпископом після смерті владики Макарія. На початку 1549 р. преосвященний Макарій помер . Місце його поховання залишилося невідомим – вже хроніст XVII ст. (невстановлений автор життєписів львівських владик), вагався, вказуючи Крилос – село, що складало головну частину княжого Галича з Успенським кафедральним собором, було резиденцією митрополита, згодом намісника і, вже символічно – єпископа Макарія, чи кафедральний собор св. Юрія у Львові .

Переглядів: 2278
Слідкуйте за нашими новинами у соціальних мережах

facebookvkgoogletwitteryoutube
УПЦ КП
Єпархія
Архієрей
Новини
Публікації









Розробка та веб-дизайн:
[ Andriy_BURDYK ]™
у співпраці з ІТЦ "SP-Service"
Хостів сьогодні:  264
Хітів сьогодні:  1224

Хостів всього:  808072
Хітів всього:  6633554
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET