"Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї, Протверезіться, як належить, і не грішіть; бо, на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога"
(апостол Павло (1Кор. 15, 33-34))
офіційний веб-сайт Львівсько-Сокальської єпархії
Радіо Град Лева

Останні надходження

21 лютого 2018  12:27
У середу першої седмиці Великого посту Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Літургію Ранішосвячених Дарів в Покровському кафедральному соборі
21 лютого в середу першої седмиці Великого посту, вранці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив вечірню з Божественною Літургією Ранішосвячених Дарів святителя Григорія Двоєслова, Папи Римського, в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
20 лютого 2018  23:38
Безцінний дар Господа – Таїнство покаяння
Одним із найцінніших дарів, які дав нам Господь є Таїнство покаяння. Саме воно надає нам можливість очиститись від всякого зла. Покаяння є таїнством, в якому людина сповідує свої гріхи Богу в присутності духівника та отримує через нього прощення гріхів від Господа Ісуса Христа...
20 лютого 2018  22:41
Священики Львівської єпархії взяли участь у поминальному віче пам’яті Героїв Небесної Сотні
20 лютого на площі біля пам’ятника Тарасу Шевченкові, відбулося поминальне віче пам’яті Героїв Небесної Сотні...
20 лютого 2018  21:43
У вівторок першої седмиці Великого посту Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив повечір'я з читанням Великого покаянного канону в Покровському кафедральному соборі
20 лютого у вівторок першої седмиці Великого посту, ввечері, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив велике повечір’я з читанням другої частини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
20 лютого 2018  13:14
Високопреосвященний митрополит Димитрій взяв участь у вшануванні пам'яті Героїв Небесної Сотні
20 лютого у День Героїв Небесної Сотні на Личаківському кладовищі м. Львова відбулася екуменічна панахида на полі почесних поховань №67 за всіма хто загинув за волю і незалежність України...
19 лютого 2018  22:07
Взиваю всім серцем моїм до Всемилостивого Господа
Піст – це оновлення людини, очищення від гріхів. Цей канон преподобного Андрія Критського має на меті підштовхнути нас до каяття, міркувати про кожен вчинок та думку. Чому саме цим каноном розпочинаємо дні Великого посту? Тому, що він спрямований для того, щоб розбудити нашу душу...
19 лютого 2018  20:41
У понеділок першої седмиці Великого посту Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив повечір'я з читанням Великого покаянного канону в Покровському соборі
19 лютого в понеділок першої седмиці Великого посту, ввечері, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив велике повечір’я з читанням першої частини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
18 лютого 2018  21:16
Увечері Прощеної неділі Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив велику вечірню з чином прощення в Покровському кафедральному соборі
18 лютого в неділю сиропусну, Прощену, ввечері, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив велику вечірню з чином прощення у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
18 лютого 2018  14:47
Постові роздуми. Про гордість
Ось і почався цей святий час Великого посту. Це той час коли ми маємо зібрати собі скарби – скарби для душі нашої, такі скарби, котрі не бояться ані злодія, ані вогню, такі скарби які ми можемо забрати з собою на той світ і показати Господу на Його Страшному Суді...
18 лютого 2018  14:20
Мандрівка до Світлого Христового Воскресіння
Великий піст є найважливішим періодом очищення, за допомогою якого християнин може духовно зростати та змінюватись, відкриваючи своє серце для Любові Божої. Саме цей час нагадує нам про сорокаденний піст Спасителя у пустелі. Піст був встановлений Богом ще в Раю...
18 лютого 2018  13:01
У неділю сиропусну Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Літургію у Покровському соборі
18 лютого в неділю сиропусну, Прощенну, день згадування Адамового вигнання, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
17 лютого 2018  19:29
Напередодні неділі сиропусної Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння у Покровському кафедральному соборі
17 лютого напердодні неділі сиропусної, Прощеної, останньої підготовчої неділі перед Святою Чотиридесятницею, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив всенічне бдіння у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...

Галицька єпархія в ХІ-ХІІІ ст.

Історія християнської церкви на галицьких землях сягає своїми початками зламу VIII-IX ст. Поширенню християнства сприяли географічне розташування – на перетині важливих торговельних шляхів, активні контакти місцевих купців з країнами Сходу та Заходу, передусім – Візантією та південними слов’янами. Першими проповідниками християнства тут стали учні святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія. Кількість місіонерів на руських землях зросла після занепаду Великоморавської держави на початку X ст. Таким чином, упродовж декількох століть, ще до Хрещення Русі, яке 988 р. здійснив св. рівноапостольний князь Володимир Великий (980-1015), східно-християнська традиція та греко-слов’янський обряд набули поширення на цих теренах. В історіографії висловлювалася гіпотеза про можливість заснування чеськими та моравськими місіонерами єпархії з центром у місті Червені на Побужжі чи навіть існування Краківського єпископства “кирило-мефодіївського” обряду до прийняття поляками латинського християнства . Сучасні дослідники загалом не піддають сумнівам факти численних місій та заснування перших парафій представниками Східної Церкви на землях пізнішого українсько-польського пограниччя у ранньому середньовіччі .
Пруто-дністровське межиріччя на той час заселяли племена білих хорватів і, можливо, витіснених печенігами з півдня тиверців. Описуючи похід київського князя Олега на Константинополь 907 р., преподобний Нестор Літописець серед його союзників згадав також хорватів . Можливо, на той час вони вже перебували у певній залежності від Києва, сплачували данину, формували військові загони. Але ця залежність зберігалася недовго, бо вже на початку 90-х рр. Х ст. Володимир Великий “ходив на хорватів”, підпорядковуючи їх Русі. В “Історії” російського дослідника В. М. Татіщева (1686-1750), опертій на переважно не відомі сучасній науці джерела, збереглося свідчення про те, що 6500 р. від сотворення світу згідно з візантійським літочисленням (992 р. після Різдва Христового) “Володимир ходив по Дністрі з двома єпископами, навчаючи, багатьох людей охрестив і побудував у землі Червенській город в ім’я своє Володимир і звів церкву Пресвятої Богородиці, залишив тут єпископа Стефана і повернувся з радістю” . Очевидно, великий князь не вважав можливим закладення центру єпархії у прикордонній зоні (у Червені чи Перемишлі), віддаючи перевагу новому місту, зведеному на важливому шляху, що сполучав Київ з державами Центральної і Західної Європи. Походи Володимира Святославича та заходи, спрямовані на християнізацію західноруських земель, були описані в літописах, знайшли відображення в працях тогочасних іноземних хроністів, підтверджені багатим археологічним матеріалом .
Відомий російський історик ХІХ ст. митрополит Макарій (Булгаков), покликаючись на літописні свідчення про раду князя Володимира з київським митрополитом Леонтієм, “щоб поділити землю Руську у спадщину синам своїм і поставити в містах єпископів для здійснення благочестя”, висловлював припущення про можливість заснування, якщо не самим князем-хрестителем, то його сином Ярославом Мудрим, єпархій – Перемишльської та Галицької. Джерела не дозволяють підтвердити настільки раннє існування кафедри у Галичі, що визнавав і сам дослідник, зазначивши, що “все висловлене” є “не більше, як здогади” . Зростання політичної ролі міста пов’язане з князюванням Володимирка Володаровича (1124-1153), праправнука Ярослава Мудрого, який, отримавши у спадок Перемишльську землю, досить швидко заволодів Галичем і Теребовлею. Перенесення княжої столиці до Галича в 1141 р. зумовило зростання його значення як політичного і церковного центру. Історик Перемишльської єпархії о. М. Бендза з цією подією пов’язував також певний занепад Перемишля і його православної кафедри . У переліку галицьких єпископів, який уклав уніатський митрополит Лев Кішка (1711-1728) , першим згадано владику Алексія. Опираючись на це свідчення, церковні історики минулого століття Ю. Пелеш та А. Петрушевич, висловлювали думку про можливість перенесення до Галича архієрейської кафедри з Перемишля, у якому до 1141 р. мав перебувати єпископ Алексій . Думки про переведення Перемишльського єпископа до нового політичного центру дотримувалися й інші історики минулого століття . В сучасній історіографії призначення єпископа для Галича до 1156-1157 рр. розглядається критично .
Бл. 1147-1156 рр. у результаті відокремлення від Володимирської єпархії, з благословення київського митрополита Константина, була створена нова православна єпархія – Галицька. Першим її єпископом став владика Косма. Таким чином, наступний етап історії Православ’я на Галицьких землях пов’язаний з процесом формування княжих уділів на теренах Київської Русі та утвердженням Галицько-Волинської держави.
Активні зовнішньополітичні стосунки (династичні шлюби, економічні зв’язки, участь у спільних військових кампаніях тощо) галицько-волинських володарів зумовили також широкі зв’язки єпархії. На її теренах з’явилися представники численних руських, польських, чеських, німецьких, згодом – литовських князів. Вже з XIII ст. тут почали зводитися перші католицькі та вірменські храми. Підтримувалися контакти з давнім політичним партнером та духовною метрополією – Візантією. У 1164 р. до князя Ярослава Володимировича (Осмомисла) (1153-1187) у Галич приїхав його двоюрідний брат і майбутній візантійський імператор (1183-1185) Андронік І Комнін (син доньки руського князя Володара Ростиславича Ірини, заміжньої за сином Олексія І Комніна Ісааком) . Звинувачений у державній зраді, Андронік 1154 р. був заарештований і лише через десять років втік від переслідувань на руські землі. Візантійський історик Никита Хоніат описав дуже теплий прийом царевича у галицького князя – Ярослав запросив його до участі у княжих радах, разом з ним їздив на лови, полювання на зубрів. Андронік отримав від князя також “декілька городів для піддержки”, а коли імператор Мануїл І Комнін (1143-1180) прислав за царевичем двох митрополитів, Ярослав Осмомисл, як свідчить руський літописець, “одпустив Андроніка до нього з великою честю, приставивши до нього єпископа свого Кузьму і двох мужів своїх найзнатніших” .
Надзвичайно активну зовнішньополітичну діяльність, у т. ч. і на церковному рівні, розгорнули князі Данило Романович (†1264) і Василько (†1269). Спроби римської католицької ієрархії нав’язати унію чи “реформувати” православний обряд за латинськими зразками були залишені без особливої уваги з боку князівсько-боярської верхівки та духовенства, натомість можливість укладення політичного союзу в боротьбі проти татар у 40-х – на початку 50-х рр. розглядалася на руських землях, як один із цілком сприйнятних шляхів вирішення зовнішньополітичних проблем. Відсутність реальних кроків з боку папи зумовила швидке охолодження стосунків галицьких правителів із Заходом . Збережені папські булли та фрагменти листування дозволяють говорити про активність передусім папських посольств (зокрема, Плано Карпіні) у намаганні встановити зв’язки та забезпечити впливи на руських землях. Категорично усталена в греко-католицькій історіографії теза про укладення унії Православної церкви у Галицько-Волинській державі з Римом, як і контакти з Апостольським престолом ще від часів князя Романа Мстиславича (1199-1205), не знаходять однозначного документального підтвердження у джерелах . Сам князь Данило, як і його наступники, не надавав особливого значення і королівському титулу, отриманому від папи в 1253 р. У “Хроніці” польського історика XV ст. Яна Длуґоша під 1249 р. міститься запис про відмову “від послуху римській церкві” князя Данила Романовича, який “навіть папського легата відправив без належних почестей”. А 13 лютого 1257 р. папа Александр IV надіслав Данилові листа, у якому докоряв за невизнання католицизму, нагадуючи князеві про “духовні і світські благодіяння” (у т. ч. і коронацію) римської церкви. Обурливі для глави Західної церкви “невдячність до благодаті” та “клятвопорушення”, виявлені князем, підтверджують його відмову від нереального вже на той час наміру створити європейський союз держав для боротьби з монголо-татарами .
Водночас культурні та церковні традиції на теренах Галицької єпархії зберігають відкритість та послідовну толеранцію до іншої традиції та обряду. Досліджуючи галицьке літописання, М. Грушевський звернув увагу на те, що місцевий історик-хроніст (можливо, духовна особа), підкреслюючи свою вірність “грецькій вірі”, уникає неґативних окреслень іновірців, католиків згадує як “християн”, папу називає “отцем” тощо.  
З іменем князя Данила та його сина Лева (1264-1301) пов’язане заснування міста Львова (перша документальна згадка з 1256 р.) та, відповідно, православних парафій на його теренах. Свідком давньої історії православ’я досьогодні є львівський храм св. Миколая Мир Ликійських Чудотворця – церква засновників. Княжих часів сягають і початки інших святинь, зокрема монастирів св. Юрія Побідоносця та св. Онуфрія Великого. Саме Львову судилося у майбутньому перейняти і продовжити традиції літописного кафедрального Галича.
Надзвичайно важливою була роль церкви, молитви, священика в житті Давньоруської держави. Княжі духівники були також і дорадниками у політичних справах, і першими канцлерами князів, часто займали згодом високі посади у церкві (наприклад, “печатник” князя Данила Романовича Кирило, пізніше, на думку деяких істориків – митрополит Кирило ІІІ). Священики та монахи часто брали на себе роль миротворців, сприяючи укладенню угод в міжкнязівських усобицях, навчаючи князів та бояр покори, закликаючи до смирення. Гармонія у відносинах між церквою та державою, сформована на основі візантійського церковного права, зберігаючи місцеву специфіку, залишалася досить близькою до зразків давньої Київської Русі. Князі укріплювали єпархію, опікувалися церквою, та були фундаторами храмів і монастирів, надаючи права духовенству, складаючи пожертви з проханням молитов за здоров’я родин та за упокій душ. Так, відчуваючи наближення смерті, князь Ярослав Осмомисл (1153-1187) “скликав мужів своїх і всю Галицьку землю; позвав він також і духовенство все, і монастирі, і вбогих, і багатих, і простих”. Славний могутній князь, оспіваний на сторінках “Слова о полку Ігоревім”, перед тим, як постати перед Лицем Творця, просив у всіх прощення: “Хай согрішив я паче всіх, як ото ніхто інший согрішив, але, отці і браття, простіте і даруйте! (…) І так плакав він три дні перед усім духовенством і передо всіма людьми, і повелів роздавати майно своє монастирям і вбогим”, – свідчить літописець .

Переглядів: 2256
Слідкуйте за нашими новинами у соціальних мережах

facebookvkgoogletwitteryoutube
УПЦ КП
Єпархія
Архієрей
Новини
Публікації









Розробка та веб-дизайн:
[ Andriy_BURDYK ]™
у співпраці з ІТЦ "SP-Service"
Хостів сьогодні:  1013
Хітів сьогодні:  4940

Хостів всього:  881518
Хітів всього:  7103619
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET