"Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї, Протверезіться, як належить, і не грішіть; бо, на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога"
(апостол Павло (1Кор. 15, 33-34))
офіційний веб-сайт Львівсько-Сокальської єпархії
Радіо Град Лева

Останні надходження

22 травня 2018  21:41
У день свята перенесення мощів святителя Миколая керуючий єпархією відвідав Городоцьке благочиння, де звершив Божественну Літургію у Свято-Миколаївському храмі с. Великий Любінь
22 травня, у вівторок, коли церква вшановує перенесення мощів святителя і чудотворця Миколая з Мир Лікійських у місто Бар, митрополит Львівський і Сокальський Димитрій здійснив архіпастирські відвідини Городоцького благочиння, де звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого у Свято-Миколаївському храмі смт. Великий Любінь...
22 травня 2018  20:40
Високопреосвященний митрополит Димитрій взяв участь у плановому засіданні Ради Церков
22 травня 2018 року, в приміщенні Львівської міської ради відбулось засідання Ради Церков...
20 травня 2018  19:53
Протоієрей Петро Політило взяв участь у вшанувані пам’яті жертв політичних репресій
20 травня, у м. Львові відбулись заходи з нагоди Дня пам’яті жертв політичних репресій...
20 травня 2018  18:53
У неділю 7-му після Пасхи керуючий єпархією відвідав Бродівське благочиння, де звершив Божественну Літургію у Свято-Миколаївському храмі с. Ясенів
20 травня митрополит Львівський і Сокальський Димитрій з Архипастирським візитом відвідав Бродівського благочиння, де з нагоди 200-річчя храму звершив Божественну Літургію у Свято-Миколаївському храмі с. Ясенів...
19 травня 2018  19:00
Напередодні неділі 7-ої після Пасхи Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння у Покровському кафедральному соборі
19 травня, напередодні неділі 7-ої після Пасхи, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив всенічне бдіння у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
17 травня 2018  22:06
У день свята Вознесіння Господнього керуючий єпархією відвідав Радехівське благочиння, де звершив Божественну Літургію у Свято-Вознесенському храмі с. Сморжів
17 травня, в четвер, в день свята Вознесіння Господнього, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій з Архипастирським візитом відвідав Радехівського благочиння, де з нагоди престольного свята звершив Божественну Літургію у Свято-Вознесенському храмі с. Сморжів...
16 травня 2018  21:14
Напередодні свята Вознесіння Господнього Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння в Покровському кафедральному соборі
16 травня, напередодні свята Вознесіння Господнього і пам'яті апостола і євангеліста Іоана Богослова, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив всенічне бдіння в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
14 травня 2018  17:03
У день пам'яті священномученика Макарія очільник єпархії співслужив Предстоятелю Церкви за Божественною Літургією у Свято-Володимирському соборі м. Києва
14 травня, у день пам'яті священномученика Макарія, митрополита Київського, Галицького і всієї Руси, перебуваючи з робочим візитом у м. Києві, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій співслужив Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету Божественною Літургією у Свято-Володимирському кафедральному соборі столиці...
13 травня 2018  23:44
Напередодні пам'яті священномученика Макарія очільник єпархії співслужив Предстоятелю Церкви за всенічним бдіння у Свято-Володимирському соборі м. Києва
13 травня, напередодні пам'яті священномученика Макарія, митрополита Київського, Галицького і всієї Русі, перебуваючи з робочим візитом у м. Києві, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій співслужив Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету за святковим всенічним бдінням у Свято-Володимирському кафедральному соборі столиці...
13 травня 2018  13:03
У неділю 6-ту після Пасхи, про сліпого, керуючий єпархією співслужив Предстоятелю за Божественною Літургією у Володимирському соборі
13 травня, у неділю 6-ту після Пасхи, про сліпого, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій співслужив Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету за Божественною Літургією у Володимирському кафедральному соборі м. Києва...
12 травня 2018  23:57
Напередодні неділі 6-ї після Пасхи, про сліпого, керуючий єпархією співслужив Предстоятелю за всенічним бдінням у Володимирському соборі
12 травня, напередодні неділі 6-ї після Пасхи, про сліпого, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій співслужив Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету за всенічним бдінням у Володимирському кафедральному соборі м. Києва...
11 травня 2018  23:20
У Синодальному залі Київської Патріархії відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату
12 травня у Синодальній залі Київської Патріархії відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату, під головуванням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета...

Галицька єпархія в ХІ-ХІІІ ст.

Історія християнської церкви на галицьких землях сягає своїми початками зламу VIII-IX ст. Поширенню християнства сприяли географічне розташування – на перетині важливих торговельних шляхів, активні контакти місцевих купців з країнами Сходу та Заходу, передусім – Візантією та південними слов’янами. Першими проповідниками християнства тут стали учні святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія. Кількість місіонерів на руських землях зросла після занепаду Великоморавської держави на початку X ст. Таким чином, упродовж декількох століть, ще до Хрещення Русі, яке 988 р. здійснив св. рівноапостольний князь Володимир Великий (980-1015), східно-християнська традиція та греко-слов’янський обряд набули поширення на цих теренах. В історіографії висловлювалася гіпотеза про можливість заснування чеськими та моравськими місіонерами єпархії з центром у місті Червені на Побужжі чи навіть існування Краківського єпископства “кирило-мефодіївського” обряду до прийняття поляками латинського християнства . Сучасні дослідники загалом не піддають сумнівам факти численних місій та заснування перших парафій представниками Східної Церкви на землях пізнішого українсько-польського пограниччя у ранньому середньовіччі .
Пруто-дністровське межиріччя на той час заселяли племена білих хорватів і, можливо, витіснених печенігами з півдня тиверців. Описуючи похід київського князя Олега на Константинополь 907 р., преподобний Нестор Літописець серед його союзників згадав також хорватів . Можливо, на той час вони вже перебували у певній залежності від Києва, сплачували данину, формували військові загони. Але ця залежність зберігалася недовго, бо вже на початку 90-х рр. Х ст. Володимир Великий “ходив на хорватів”, підпорядковуючи їх Русі. В “Історії” російського дослідника В. М. Татіщева (1686-1750), опертій на переважно не відомі сучасній науці джерела, збереглося свідчення про те, що 6500 р. від сотворення світу згідно з візантійським літочисленням (992 р. після Різдва Христового) “Володимир ходив по Дністрі з двома єпископами, навчаючи, багатьох людей охрестив і побудував у землі Червенській город в ім’я своє Володимир і звів церкву Пресвятої Богородиці, залишив тут єпископа Стефана і повернувся з радістю” . Очевидно, великий князь не вважав можливим закладення центру єпархії у прикордонній зоні (у Червені чи Перемишлі), віддаючи перевагу новому місту, зведеному на важливому шляху, що сполучав Київ з державами Центральної і Західної Європи. Походи Володимира Святославича та заходи, спрямовані на християнізацію західноруських земель, були описані в літописах, знайшли відображення в працях тогочасних іноземних хроністів, підтверджені багатим археологічним матеріалом .
Відомий російський історик ХІХ ст. митрополит Макарій (Булгаков), покликаючись на літописні свідчення про раду князя Володимира з київським митрополитом Леонтієм, “щоб поділити землю Руську у спадщину синам своїм і поставити в містах єпископів для здійснення благочестя”, висловлював припущення про можливість заснування, якщо не самим князем-хрестителем, то його сином Ярославом Мудрим, єпархій – Перемишльської та Галицької. Джерела не дозволяють підтвердити настільки раннє існування кафедри у Галичі, що визнавав і сам дослідник, зазначивши, що “все висловлене” є “не більше, як здогади” . Зростання політичної ролі міста пов’язане з князюванням Володимирка Володаровича (1124-1153), праправнука Ярослава Мудрого, який, отримавши у спадок Перемишльську землю, досить швидко заволодів Галичем і Теребовлею. Перенесення княжої столиці до Галича в 1141 р. зумовило зростання його значення як політичного і церковного центру. Історик Перемишльської єпархії о. М. Бендза з цією подією пов’язував також певний занепад Перемишля і його православної кафедри . У переліку галицьких єпископів, який уклав уніатський митрополит Лев Кішка (1711-1728) , першим згадано владику Алексія. Опираючись на це свідчення, церковні історики минулого століття Ю. Пелеш та А. Петрушевич, висловлювали думку про можливість перенесення до Галича архієрейської кафедри з Перемишля, у якому до 1141 р. мав перебувати єпископ Алексій . Думки про переведення Перемишльського єпископа до нового політичного центру дотримувалися й інші історики минулого століття . В сучасній історіографії призначення єпископа для Галича до 1156-1157 рр. розглядається критично .
Бл. 1147-1156 рр. у результаті відокремлення від Володимирської єпархії, з благословення київського митрополита Константина, була створена нова православна єпархія – Галицька. Першим її єпископом став владика Косма. Таким чином, наступний етап історії Православ’я на Галицьких землях пов’язаний з процесом формування княжих уділів на теренах Київської Русі та утвердженням Галицько-Волинської держави.
Активні зовнішньополітичні стосунки (династичні шлюби, економічні зв’язки, участь у спільних військових кампаніях тощо) галицько-волинських володарів зумовили також широкі зв’язки єпархії. На її теренах з’явилися представники численних руських, польських, чеських, німецьких, згодом – литовських князів. Вже з XIII ст. тут почали зводитися перші католицькі та вірменські храми. Підтримувалися контакти з давнім політичним партнером та духовною метрополією – Візантією. У 1164 р. до князя Ярослава Володимировича (Осмомисла) (1153-1187) у Галич приїхав його двоюрідний брат і майбутній візантійський імператор (1183-1185) Андронік І Комнін (син доньки руського князя Володара Ростиславича Ірини, заміжньої за сином Олексія І Комніна Ісааком) . Звинувачений у державній зраді, Андронік 1154 р. був заарештований і лише через десять років втік від переслідувань на руські землі. Візантійський історик Никита Хоніат описав дуже теплий прийом царевича у галицького князя – Ярослав запросив його до участі у княжих радах, разом з ним їздив на лови, полювання на зубрів. Андронік отримав від князя також “декілька городів для піддержки”, а коли імператор Мануїл І Комнін (1143-1180) прислав за царевичем двох митрополитів, Ярослав Осмомисл, як свідчить руський літописець, “одпустив Андроніка до нього з великою честю, приставивши до нього єпископа свого Кузьму і двох мужів своїх найзнатніших” .
Надзвичайно активну зовнішньополітичну діяльність, у т. ч. і на церковному рівні, розгорнули князі Данило Романович (†1264) і Василько (†1269). Спроби римської католицької ієрархії нав’язати унію чи “реформувати” православний обряд за латинськими зразками були залишені без особливої уваги з боку князівсько-боярської верхівки та духовенства, натомість можливість укладення політичного союзу в боротьбі проти татар у 40-х – на початку 50-х рр. розглядалася на руських землях, як один із цілком сприйнятних шляхів вирішення зовнішньополітичних проблем. Відсутність реальних кроків з боку папи зумовила швидке охолодження стосунків галицьких правителів із Заходом . Збережені папські булли та фрагменти листування дозволяють говорити про активність передусім папських посольств (зокрема, Плано Карпіні) у намаганні встановити зв’язки та забезпечити впливи на руських землях. Категорично усталена в греко-католицькій історіографії теза про укладення унії Православної церкви у Галицько-Волинській державі з Римом, як і контакти з Апостольським престолом ще від часів князя Романа Мстиславича (1199-1205), не знаходять однозначного документального підтвердження у джерелах . Сам князь Данило, як і його наступники, не надавав особливого значення і королівському титулу, отриманому від папи в 1253 р. У “Хроніці” польського історика XV ст. Яна Длуґоша під 1249 р. міститься запис про відмову “від послуху римській церкві” князя Данила Романовича, який “навіть папського легата відправив без належних почестей”. А 13 лютого 1257 р. папа Александр IV надіслав Данилові листа, у якому докоряв за невизнання католицизму, нагадуючи князеві про “духовні і світські благодіяння” (у т. ч. і коронацію) римської церкви. Обурливі для глави Західної церкви “невдячність до благодаті” та “клятвопорушення”, виявлені князем, підтверджують його відмову від нереального вже на той час наміру створити європейський союз держав для боротьби з монголо-татарами .
Водночас культурні та церковні традиції на теренах Галицької єпархії зберігають відкритість та послідовну толеранцію до іншої традиції та обряду. Досліджуючи галицьке літописання, М. Грушевський звернув увагу на те, що місцевий історик-хроніст (можливо, духовна особа), підкреслюючи свою вірність “грецькій вірі”, уникає неґативних окреслень іновірців, католиків згадує як “християн”, папу називає “отцем” тощо.  
З іменем князя Данила та його сина Лева (1264-1301) пов’язане заснування міста Львова (перша документальна згадка з 1256 р.) та, відповідно, православних парафій на його теренах. Свідком давньої історії православ’я досьогодні є львівський храм св. Миколая Мир Ликійських Чудотворця – церква засновників. Княжих часів сягають і початки інших святинь, зокрема монастирів св. Юрія Побідоносця та св. Онуфрія Великого. Саме Львову судилося у майбутньому перейняти і продовжити традиції літописного кафедрального Галича.
Надзвичайно важливою була роль церкви, молитви, священика в житті Давньоруської держави. Княжі духівники були також і дорадниками у політичних справах, і першими канцлерами князів, часто займали згодом високі посади у церкві (наприклад, “печатник” князя Данила Романовича Кирило, пізніше, на думку деяких істориків – митрополит Кирило ІІІ). Священики та монахи часто брали на себе роль миротворців, сприяючи укладенню угод в міжкнязівських усобицях, навчаючи князів та бояр покори, закликаючи до смирення. Гармонія у відносинах між церквою та державою, сформована на основі візантійського церковного права, зберігаючи місцеву специфіку, залишалася досить близькою до зразків давньої Київської Русі. Князі укріплювали єпархію, опікувалися церквою, та були фундаторами храмів і монастирів, надаючи права духовенству, складаючи пожертви з проханням молитов за здоров’я родин та за упокій душ. Так, відчуваючи наближення смерті, князь Ярослав Осмомисл (1153-1187) “скликав мужів своїх і всю Галицьку землю; позвав він також і духовенство все, і монастирі, і вбогих, і багатих, і простих”. Славний могутній князь, оспіваний на сторінках “Слова о полку Ігоревім”, перед тим, як постати перед Лицем Творця, просив у всіх прощення: “Хай согрішив я паче всіх, як ото ніхто інший согрішив, але, отці і браття, простіте і даруйте! (…) І так плакав він три дні перед усім духовенством і передо всіма людьми, і повелів роздавати майно своє монастирям і вбогим”, – свідчить літописець .

Переглядів: 2403
Слідкуйте за нашими новинами у соціальних мережах

facebookvkgoogletwitteryoutube
УПЦ КП
Єпархія
Архієрей
Новини
Публікації











Розробка та веб-дизайн:
[ Andriy_BURDYK ]™
у співпраці з ІТЦ "SP-Service"
Хостів сьогодні:  477
Хітів сьогодні:  1847

Хостів всього:  969943
Хітів всього:  7765737
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET