"Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї, Протверезіться, як належить, і не грішіть; бо, на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога"
(апостол Павло (1Кор. 15, 33-34))
офіційний веб-сайт Львівсько-Сокальської єпархії
Радіо Град Лева

Останні надходження

22 листопада 2017  12:31
Роздуми про передсмертну тривогу
Чи задумувались ми коли-небудь, що таке смерть? Які її властивості та які процеси її супроводжують? Відповідь насправді дуже проста – смерть це лише сон. Що значить спати? Спати означає відпочивати від трудів промайнулого дня, набиратися свіжих сил на день наступний. А що ж означає померти? Те саме, що і сон...
22 листопада 2017  12:18
АНОНС: 26 листопада відбудеться святкове богослужіння з нагоди престольного свята Академічного храму Львівської православної богословської академії
У неділю, Свята Православна Церква, вшановує пам'ять святителя Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського...
22 листопада 2017  00:46
У день свята Собору Архистратига Михаїла керуючий єпархією співслужив Предстоятелю за Божественною Літургією у Михайлівському Золотоверхому соборі м. Києва
Протягом 20-21 листопада на запрошення намісника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва Преосвященного єпископа Вишгородського Агапіта керуючий Львівсько-Сокальською єпархією Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій взяв участь в урочистих богослужіннях у монастирі з нагоди престольного свята його головного собору...
21 листопада 2017  23:54
«Молитовний Майдан» за Україну та її захисників
21 листопада, о 16:00 год., перед пам’ятником Тарасу Шевченку (просп. Свободи) м. Львова, відбулася екуменічна молитва за Україну та її захисників...
21 листопада 2017  23:29
Священики Львівської єпархії взяли участь у відзначенні Дня Гідності та Свободи
21 листопада, о 15:00 год., відбулося екуменічне поминальне заупокійне богослужіння, на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища м. Львова, де поховані львів'яни-герої Небесної Сотні та військові, що загинули під час виконання службових обов'язків в зоні антитерористичної операції на Сході України...
21 листопада 2017  23:01
Ієрей Сергій Кирилюк взяв участь у круглому столі "Біоетика як осмислення цінності та недоторканості людського життя від моменту запліднення до природної смерті у творчості Наталі Назар"
Отець Сергій Кирилюк - керівник Консультативного центру "Кризових станів, психосоматичних розладів та депресій" при Львівсько-Сокальській єпархії УПЦ КП ієрейським благословенням розпочав роботу круглого стола...
21 листопада 2017  22:32
Престольне свято відзначила Свято-Михайлівська парафія с. Воля Жовтанецька Кам'янко-Бузького благочиння
21 листопада, у день свята Собору Архистратига Божого Михаїла та iнших Небесних Сил безплотних у с. Воля Жовтанецька Кам'янко-Бузького благочиння відсвяткували свій престольний празник...
21 листопада 2017  14:28
Відбулось організоване центром ''Покров'' паломництво святинями Європи: Праги - Дрездену - Ченстохови
З 16 по 19 листопада з благословення Високопреосвященного митрополита Львівського і Сокальського Димитрія, паломники Львівської єпархії звершили подорож святинями Європи: Праги - Дрездену - Ченстохови...
20 листопада 2017  12:54
Проповідь на день пам’яті Собору архистратига Михаїла та інших небесних сил безплотних
Сьогодні, 21 листопада, Свята Церква святкує пам'ять Архістратига Михаїла і всіх сил безплотних: Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Ієгудиїла, Варахиїла та Ієремиїла. Про ангелів преподобний Іоан Дамаскін говорить так: ...
18 листопада 2017  21:09
Напередодні неділі 24-ої після П'ятидесятниці Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння в Покровському кафедральному соборі
18 листопада напередодні неділі 24-ої після П'ятидесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, звершив всенічне бдіння в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
18 листопада 2017  12:34
Журнал "Церковні дзвони" відзначив 15-річчя з часу виходу першого номеру
У жовтні 2002 року був виданий перший номер журналу «Церковні дзвони». Журнал видається з благословення Високопреосвященного Димитрія, Митрополита Львівського і Сокальського. У 2017 році журналу виповнилось п'ятнадцять років. З цієї нагоди, Головний редактор журналу протоієрей Володимир Бачинський, звернувся до читачів з вітальним словом...
17 листопада 2017  21:50
Проповідь на неділю 24-ту після Святої П’ятидесятниці
Сьогоднішнє євангельське читання нам описує історію, коли з Ісусом зустрілось одночасно багато потребуючих людей. Особливо, звернімо увагу, на начальника синагоги, у якого була вмираюча дванадцятирічна дочка, а також на жінку, яка прожила дванадцять років у боротьбі з важкою хворобою. «Мені дуже потрібно», - кожний із них казав тому, що кожен вважав, що його потреба є найважливішою...

Галицька єпархія в ХІ-ХІІІ ст.

Історія християнської церкви на галицьких землях сягає своїми початками зламу VIII-IX ст. Поширенню християнства сприяли географічне розташування – на перетині важливих торговельних шляхів, активні контакти місцевих купців з країнами Сходу та Заходу, передусім – Візантією та південними слов’янами. Першими проповідниками християнства тут стали учні святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія. Кількість місіонерів на руських землях зросла після занепаду Великоморавської держави на початку X ст. Таким чином, упродовж декількох століть, ще до Хрещення Русі, яке 988 р. здійснив св. рівноапостольний князь Володимир Великий (980-1015), східно-християнська традиція та греко-слов’янський обряд набули поширення на цих теренах. В історіографії висловлювалася гіпотеза про можливість заснування чеськими та моравськими місіонерами єпархії з центром у місті Червені на Побужжі чи навіть існування Краківського єпископства “кирило-мефодіївського” обряду до прийняття поляками латинського християнства . Сучасні дослідники загалом не піддають сумнівам факти численних місій та заснування перших парафій представниками Східної Церкви на землях пізнішого українсько-польського пограниччя у ранньому середньовіччі .
Пруто-дністровське межиріччя на той час заселяли племена білих хорватів і, можливо, витіснених печенігами з півдня тиверців. Описуючи похід київського князя Олега на Константинополь 907 р., преподобний Нестор Літописець серед його союзників згадав також хорватів . Можливо, на той час вони вже перебували у певній залежності від Києва, сплачували данину, формували військові загони. Але ця залежність зберігалася недовго, бо вже на початку 90-х рр. Х ст. Володимир Великий “ходив на хорватів”, підпорядковуючи їх Русі. В “Історії” російського дослідника В. М. Татіщева (1686-1750), опертій на переважно не відомі сучасній науці джерела, збереглося свідчення про те, що 6500 р. від сотворення світу згідно з візантійським літочисленням (992 р. після Різдва Христового) “Володимир ходив по Дністрі з двома єпископами, навчаючи, багатьох людей охрестив і побудував у землі Червенській город в ім’я своє Володимир і звів церкву Пресвятої Богородиці, залишив тут єпископа Стефана і повернувся з радістю” . Очевидно, великий князь не вважав можливим закладення центру єпархії у прикордонній зоні (у Червені чи Перемишлі), віддаючи перевагу новому місту, зведеному на важливому шляху, що сполучав Київ з державами Центральної і Західної Європи. Походи Володимира Святославича та заходи, спрямовані на християнізацію західноруських земель, були описані в літописах, знайшли відображення в працях тогочасних іноземних хроністів, підтверджені багатим археологічним матеріалом .
Відомий російський історик ХІХ ст. митрополит Макарій (Булгаков), покликаючись на літописні свідчення про раду князя Володимира з київським митрополитом Леонтієм, “щоб поділити землю Руську у спадщину синам своїм і поставити в містах єпископів для здійснення благочестя”, висловлював припущення про можливість заснування, якщо не самим князем-хрестителем, то його сином Ярославом Мудрим, єпархій – Перемишльської та Галицької. Джерела не дозволяють підтвердити настільки раннє існування кафедри у Галичі, що визнавав і сам дослідник, зазначивши, що “все висловлене” є “не більше, як здогади” . Зростання політичної ролі міста пов’язане з князюванням Володимирка Володаровича (1124-1153), праправнука Ярослава Мудрого, який, отримавши у спадок Перемишльську землю, досить швидко заволодів Галичем і Теребовлею. Перенесення княжої столиці до Галича в 1141 р. зумовило зростання його значення як політичного і церковного центру. Історик Перемишльської єпархії о. М. Бендза з цією подією пов’язував також певний занепад Перемишля і його православної кафедри . У переліку галицьких єпископів, який уклав уніатський митрополит Лев Кішка (1711-1728) , першим згадано владику Алексія. Опираючись на це свідчення, церковні історики минулого століття Ю. Пелеш та А. Петрушевич, висловлювали думку про можливість перенесення до Галича архієрейської кафедри з Перемишля, у якому до 1141 р. мав перебувати єпископ Алексій . Думки про переведення Перемишльського єпископа до нового політичного центру дотримувалися й інші історики минулого століття . В сучасній історіографії призначення єпископа для Галича до 1156-1157 рр. розглядається критично .
Бл. 1147-1156 рр. у результаті відокремлення від Володимирської єпархії, з благословення київського митрополита Константина, була створена нова православна єпархія – Галицька. Першим її єпископом став владика Косма. Таким чином, наступний етап історії Православ’я на Галицьких землях пов’язаний з процесом формування княжих уділів на теренах Київської Русі та утвердженням Галицько-Волинської держави.
Активні зовнішньополітичні стосунки (династичні шлюби, економічні зв’язки, участь у спільних військових кампаніях тощо) галицько-волинських володарів зумовили також широкі зв’язки єпархії. На її теренах з’явилися представники численних руських, польських, чеських, німецьких, згодом – литовських князів. Вже з XIII ст. тут почали зводитися перші католицькі та вірменські храми. Підтримувалися контакти з давнім політичним партнером та духовною метрополією – Візантією. У 1164 р. до князя Ярослава Володимировича (Осмомисла) (1153-1187) у Галич приїхав його двоюрідний брат і майбутній візантійський імператор (1183-1185) Андронік І Комнін (син доньки руського князя Володара Ростиславича Ірини, заміжньої за сином Олексія І Комніна Ісааком) . Звинувачений у державній зраді, Андронік 1154 р. був заарештований і лише через десять років втік від переслідувань на руські землі. Візантійський історик Никита Хоніат описав дуже теплий прийом царевича у галицького князя – Ярослав запросив його до участі у княжих радах, разом з ним їздив на лови, полювання на зубрів. Андронік отримав від князя також “декілька городів для піддержки”, а коли імператор Мануїл І Комнін (1143-1180) прислав за царевичем двох митрополитів, Ярослав Осмомисл, як свідчить руський літописець, “одпустив Андроніка до нього з великою честю, приставивши до нього єпископа свого Кузьму і двох мужів своїх найзнатніших” .
Надзвичайно активну зовнішньополітичну діяльність, у т. ч. і на церковному рівні, розгорнули князі Данило Романович (†1264) і Василько (†1269). Спроби римської католицької ієрархії нав’язати унію чи “реформувати” православний обряд за латинськими зразками були залишені без особливої уваги з боку князівсько-боярської верхівки та духовенства, натомість можливість укладення політичного союзу в боротьбі проти татар у 40-х – на початку 50-х рр. розглядалася на руських землях, як один із цілком сприйнятних шляхів вирішення зовнішньополітичних проблем. Відсутність реальних кроків з боку папи зумовила швидке охолодження стосунків галицьких правителів із Заходом . Збережені папські булли та фрагменти листування дозволяють говорити про активність передусім папських посольств (зокрема, Плано Карпіні) у намаганні встановити зв’язки та забезпечити впливи на руських землях. Категорично усталена в греко-католицькій історіографії теза про укладення унії Православної церкви у Галицько-Волинській державі з Римом, як і контакти з Апостольським престолом ще від часів князя Романа Мстиславича (1199-1205), не знаходять однозначного документального підтвердження у джерелах . Сам князь Данило, як і його наступники, не надавав особливого значення і королівському титулу, отриманому від папи в 1253 р. У “Хроніці” польського історика XV ст. Яна Длуґоша під 1249 р. міститься запис про відмову “від послуху римській церкві” князя Данила Романовича, який “навіть папського легата відправив без належних почестей”. А 13 лютого 1257 р. папа Александр IV надіслав Данилові листа, у якому докоряв за невизнання католицизму, нагадуючи князеві про “духовні і світські благодіяння” (у т. ч. і коронацію) римської церкви. Обурливі для глави Західної церкви “невдячність до благодаті” та “клятвопорушення”, виявлені князем, підтверджують його відмову від нереального вже на той час наміру створити європейський союз держав для боротьби з монголо-татарами .
Водночас культурні та церковні традиції на теренах Галицької єпархії зберігають відкритість та послідовну толеранцію до іншої традиції та обряду. Досліджуючи галицьке літописання, М. Грушевський звернув увагу на те, що місцевий історик-хроніст (можливо, духовна особа), підкреслюючи свою вірність “грецькій вірі”, уникає неґативних окреслень іновірців, католиків згадує як “християн”, папу називає “отцем” тощо.  
З іменем князя Данила та його сина Лева (1264-1301) пов’язане заснування міста Львова (перша документальна згадка з 1256 р.) та, відповідно, православних парафій на його теренах. Свідком давньої історії православ’я досьогодні є львівський храм св. Миколая Мир Ликійських Чудотворця – церква засновників. Княжих часів сягають і початки інших святинь, зокрема монастирів св. Юрія Побідоносця та св. Онуфрія Великого. Саме Львову судилося у майбутньому перейняти і продовжити традиції літописного кафедрального Галича.
Надзвичайно важливою була роль церкви, молитви, священика в житті Давньоруської держави. Княжі духівники були також і дорадниками у політичних справах, і першими канцлерами князів, часто займали згодом високі посади у церкві (наприклад, “печатник” князя Данила Романовича Кирило, пізніше, на думку деяких істориків – митрополит Кирило ІІІ). Священики та монахи часто брали на себе роль миротворців, сприяючи укладенню угод в міжкнязівських усобицях, навчаючи князів та бояр покори, закликаючи до смирення. Гармонія у відносинах між церквою та державою, сформована на основі візантійського церковного права, зберігаючи місцеву специфіку, залишалася досить близькою до зразків давньої Київської Русі. Князі укріплювали єпархію, опікувалися церквою, та були фундаторами храмів і монастирів, надаючи права духовенству, складаючи пожертви з проханням молитов за здоров’я родин та за упокій душ. Так, відчуваючи наближення смерті, князь Ярослав Осмомисл (1153-1187) “скликав мужів своїх і всю Галицьку землю; позвав він також і духовенство все, і монастирі, і вбогих, і багатих, і простих”. Славний могутній князь, оспіваний на сторінках “Слова о полку Ігоревім”, перед тим, як постати перед Лицем Творця, просив у всіх прощення: “Хай согрішив я паче всіх, як ото ніхто інший согрішив, але, отці і браття, простіте і даруйте! (…) І так плакав він три дні перед усім духовенством і передо всіма людьми, і повелів роздавати майно своє монастирям і вбогим”, – свідчить літописець .

Переглядів: 2164
Слідкуйте за нашими новинами у соціальних мережах

facebookvkgoogletwitteryoutube
УПЦ КП
Єпархія
Архієрей
Новини
Публікації









Розробка та веб-дизайн:
[ Andriy_BURDYK ]™
у співпраці з ІТЦ "SP-Service"
Хостів сьогодні:  668
Хітів сьогодні:  3541

Хостів всього:  809772
Хітів всього:  6643154
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET