"Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї, Протверезіться, як належить, і не грішіть; бо, на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога"
(апостол Павло (1Кор. 15, 33-34))
офіційний веб-сайт Львівсько-Сокальської єпархії
Радіо Град Лева

Останні надходження

18 лютого 2018  21:16
Увечері Прощеної неділі Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив велику вечірню з чином прощення в Покровському кафедральному соборі
18 лютого в неділю сиропусну, Прощену, ввечері, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив велику вечірню з чином прощення у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
18 лютого 2018  14:47
Постові роздуми. Про гордість
Ось і почався цей святий час Великого посту. Це той час коли ми маємо зібрати собі скарби – скарби для душі нашої, такі скарби, котрі не бояться ані злодія, ані вогню, такі скарби які ми можемо забрати з собою на той світ і показати Господу на Його Страшному Суді...
18 лютого 2018  14:20
Мандрівка до Світлого Христового Воскресіння
Великий піст є найважливішим періодом очищення, за допомогою якого християнин може духовно зростати та змінюватись, відкриваючи своє серце для Любові Божої. Саме цей час нагадує нам про сорокаденний піст Спасителя у пустелі. Піст був встановлений Богом ще в Раю...
18 лютого 2018  13:01
У неділю сиропусну Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Літургію у Покровському соборі
18 лютого в неділю сиропусну, Прощенну, день згадування Адамового вигнання, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
17 лютого 2018  19:29
Напередодні неділі сиропусної Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння у Покровському кафедральному соборі
17 лютого напердодні неділі сиропусної, Прощеної, останньої підготовчої неділі перед Святою Чотиридесятницею, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив всенічне бдіння у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
17 лютого 2018  18:20
Проповідь на неділю сиропусну, прощену. Спомин Адамового вигнання з раю
Сиропусна неділя є останньою неділею в приготуванні до Великого Посту. Сьогоднішнє євангельське слово узагальнює усі духовні поради щодо очищення своєї душі. Основною метою посту є переміна людини, перемога добра над злом. Для того, щоб людина осягнула Царство небесне, вона повинна звільнитися від усіх перешкод на цій нелегкій дорозі життя...
15 лютого 2018  15:28
Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Чин похорону Ніни Василівни Юхновської
14 лютого відбулось поховання дружини Героя України, академіка Ігоря Рафаїловича Юхновського - Ніни Василівни Юхновської, яка спочила 12 лютого 2018 року на 91-му році життя. Разом вони прожили 70 років...
15 лютого 2018  13:38
Проректор ЛПБА провів духовну зустріч на тему: "Що означає любити?"
14 лютого у приміщенні Першої львівської медіатеці (вул. Мулярська, 2а) відбулась духовно-просвітницька зустріч для містян на тему: "Що означає любити"...
15 лютого 2018  12:14
У день свята Стрітення Господнього Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Божественну Літургію у Покровському кафедральному соборі
15 лютого в день свята Стрітення Господнього, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив Божественну Літургію у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
14 лютого 2018  22:31
Напередодні свята Стрітення Господнього Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння у Покровському кафедральному соборі
14 лютого напередодні свята Стрітення Господнього, Високопреосвященнний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив всенічне бдіння у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
14 лютого 2018  22:09
Проповідь у день свята Стрітення Господа нашого Ісуса Христа
Сьогодні ми святкуємо свято Стрітення Господнього. Ця подія завершує розповідь євангельську про народження Ісуса Христа. Сама назва свята Стрітення, тобто зустріч, спонукає нас про те, що наші духовні старання мають бути направленні до однієї мети – зустріти Бога у своєму житті та бути з ним...
13 лютого 2018  22:59
Ієрей Артемій Бабленюк взяв участь в урочистостях з нагоди престольного свята храму Трьох Святителів ЧНУ імені Юрія Федьковича
12 лютого Свята Православна Церква вшановує пам’ять трьох великих вселенських учителів і святителів – Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого, яких у християнському світі прийнято вважати світилами філософської та богословської наук. З нагоди Актового дня ЧНУ імені Юрія Федьковича, в університетському храмі Трьох Святителів, було звершено уставні богослужіння...

Церковно-обрядові та народні звичаї Свят-Вечора та Різдва

15
січня
2018
--------
20:39
Різдво Христове - це найкращий церковний празник всіх християн, зокрема українців у цілому світі. Хоч святкування починаються 24 грудня (6 січня), а закінчуються 6 січня (19 січня), найбільшу пошану мають обряди і звичаї Свят-Вечора в Навечір’я самого Різдва, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів. Церемонійні звичаї, що виконуються на Свят-Вечір, приготовляють всю родину до гідного святкування таїнства Воплочення Божого Сина, яке завершується Службою Божою опівночі.
Колись наші предки в час святкування сьогоднішнього Різдва Христового справляли свято «Корочуна» - день привітання сонця. Професор С. Килимник (педагог і публіцист, народився в 1890 р. на Поділлі) каже так: «Свято «Корочуна» цілком хліборобське, було в ті далекі часи імпульсом натхнення людини, надією і вірою у щасливий рік урожаю, приплоду худоби, здоров’я, добробуту та радісного життя господаря... "Свято «Корочуна» з різноманітними обрядами-ритуалами, відправами, молитвами, магічними актами-діями - виступає і сьогодні досить яскраво в нашім Різдві... «Коронуй» Русі-України, що покрився Святим Різдвом - це виняткове, багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від подібних свят інших народів своєю особливою обрядністю, багатством фольклору, взагалі оригінальністю етнографії, найглибшою захованістю в народних масах нашої стародавньої передісторичної культури. Це свято є нашим документом глибокої доісторичної дійсности не лише вірувань, світогляду, але й наших культурних, політичних та економічних зв’язків і взаємин із всесвітом... Наша Церква ті гарні звичаї-рештки первісної культури - врешті прийняла, але, як і мусить бути, вклала в усе це християнські ідеали, християнську мораль, нові ідеї - правди, любови, всепрощення, щедроти, удосконалення... Але характерним, що в основі різдвяних звичаїв збереглося й досі все те, що пов’язане було в ті далекі часи з хліборобським господарством, з пастушеством; яскраво виступають у звичаях і істотні риси українця - працьовитість, гостинність, чесність, доброта, співучість, єдність і святість родини; шанування пам’яті покійників і т. п." ("Рік в народних звичаях", т. 1,ст. 13-14).
Головне завдання родини в дні Свят-Вечора - достойно пригото¬вити себе і свою душу, свою хату і своє господарство до празника Різдва Христового. Підготовка до Свят-Вечора має особливий характер. Ціла родина бере участь у приготуванні традиційної «Святої Вечері», бо це є, перш за все, родинне свято. Тому кожний член родини старається бути на Свят-Вечір вдома. Деколи на цю святкову вечерю кілька родин збираються в домі найстаршого члена родини. На Свят-Вечір не можна сваритися, карати дітей, одні одним прощають усі кривди, навіть найбільшому ворогові.
Перед вечерею всі милися джерельною водою, щоб змити свої провини. До хати вносили сіно, частину якого стелили на столі, а решту притрушували під столом. Стіл застеляють сніжно-білою, а інколи вишитою скатертю-обрусом. Все це символізує стаєнку, звірят та пеленки - речі, які були під час народження Спасителя.
Стіл також деколи прикрашають колосками пшениці, які представляють єдність зібраної родини. На рогах стола кладуть під скатерть по головці часнику, який має оберігати від хвороб. На одному розі - горіхи, щоби була дружба в родині. Бо ж говориться у приказці: «Так любилися, що навіть горішком ділилися». На іншому розі клали яблука - щоби був урожай в саду. Головка маку, покладена на розі стола, символізувала гроші й достаток. У Західній Бойківщині на стіл під сіно колись клали овес, горох і пісок, щоб добре родило збіжжя. А на Лемківщині колодкою замикали двері, «щоб рот був на замку».
Посередині стола ставлять плетений калач, а в нього запихають білу свічку, що є символом Христа. Крім того, на столі ставлять ще два інших калачі - один на одному: один для Маланки, а другий для Василя, які повинні лежати на столі до Нового Року. У давнину на Бойківщині та на півночі Гуцульщини клали одну чи дві спеціально спечені хлібини - «крачуни». Особливістю крачуна було те, що в ньому запікали зерна різних культур - пшениці, маку, жита, квасолі, кукурудзи, а також зубці часнику.
Під столом на долівці ставили різні господарські знаряддя, як сокиру, косу, серп і т. п., щоб на цілій господарці спочивало благословення. Підлогу застеляли соломою - на добробут, який повинен бути в хаті. По соломі розсипали горіхи, яблука - дітям на втіху. Діти дуже радо сідали під стіл, бавилися горіхами і кудкудакали - щоб кури добре неслися. Якщо кури починали квоктати, то з цієї соломи вкладали для квочки гніздо, накладали яєць, щоб вона вигріла якнайбільше курчат. Старші люди під час вечері витягали стеблину сіна й ворожили собі на довголіття. Все, що робилося на Свят-Вечір, було пов’язане з повір’ями й відбувалося за означеним обрядом, промовами, побажаннями чи замовлюваннями.
Вся родина з великим піднесенням чекала появи першої або найяснішої зірки на східній частині неба, яка започатковувала цей старовинний обряд. Якщо ніч була зоряна, то вважалося, що буде урожайний рік. Тоді господар з кимось із членів родини брав хліб, свічку, ложку куті (або ще й мед, воду, мак) і тричі обходив двір, просячи благ для родини; обкурював стайні, комори та обсипав їх диким маком, «щоб відьми його визбирували, а не приступали до худоби».
Перед самою вечерею господар з особливою церемонією вносить до хати святковий сніп жита, який називають «дідом», «дідухом», «колядою», бо він присвячений пам’яті предків родини. (Подекуди цю солому, що на долівці звали дідухом також. У деяких домах, згідно українського звичаю, дідух заміняє ялинку). Це міг бути також сніп вівса або пшениці, в залежності від традиції місцевості. Дідуха клали на покутті, тобто на почесному місці, між центральною стіною і вікном. Кожен член сім’ї запихав нову дерев’яну ложку дідухові за перевесло, яку витягали перед вечерею. Немиті ложки після вечері знову запихали за перевесло, і тільки на другий день ці ложки виймали й мили.
«Дідух-Рай», - каже професор С. Килимник, - крім перебування духів дідів та бога врожаю, символізував ще й новорічний урожай, добробут, багатство та долю людей... Ось чому така шана дідухові, ось чому його несуть у хату з такою святістю, як і принесли з поля з почестями; тому і ставлять його на самому почесному місці...» («Рік в народних звичаях», т. 1, ст. 24).
Тоді господар дому засвічує воскову свічку на столі, вся родина спільно молиться. Після молитви згадували поіменно всіх померлих, які відійшли з родини, а також друзів, і для них до вечері ставлять окрему миску і ложку на столі або вікні, бо вірять, що сьогодні й вони беруть участь у Святій Вечері. Після того господар поздоровляє родину традиційним привітом: «Христос раждається!», а всі голосно відповідають: «Славім Його!».
Перед вечерею нарізають невелику булочку - «проскуру», яка посвячена в церкві, на маленькі гріночки. На тарілку наливають розтопленого меду і обкладають грінками - залежно від кількості присутніх на вечері. Після молитви голова сім’ї підходить до кожного з тарілкою, відповідно до віку, з побажаннями доброго здоров’я і довголіття: синам - щоб добре поженилися, дочкам - щоб мали добрих женихів. Кожен бере гріночку, вмакає у мед, дякує за побажання і цілує в руку, а якщо має якусь провину, то просить вибачення.
Тоді родина сідає до Святої Вечері, яка хоч і пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв (подекуди є 9 або 7 страв). Звідси і її назва: «Багата кутя». Одні твердять, що це символ 12 апостолів, які сиділи на Тайній Вечері. Однак проф. С. Килимник каже: «На основі глибоких досліджень приходять до думки, що 12 страв це тому, що протягом року місяць оббігає землю 12 разів. Отже, кожному місяцю наче присвячена страва. По-друге, на багату кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини, що тільки є в господарстві, щоб усім цим прийняти й бога врожаю і святі душі дідів-прадідів... А вони, покуштувавши всього цього, дадуть у цьому році ще більший врожай» («Рік в народних звичаях»,т. 1, ст. 20-21).
Розпочинає трапезу найстарший член родини. Залежно від традиції, одні починають вечерю з куті або колива, яку роблять із вареної пшениці, меду й тертого маку, а інші кутею закінчують. Пасічник, напр., першу ложку куті підкидає до стелі: скільки зерен затримається, настільки збільшиться у пасіці роїв. Наступна підкинена ложка куті «пророкує» кількість кіп нажатого збіжжя. Крім куті є ще такі страви: борщ або розсіл, капуста з квасолею, риба (варена, смажена чи маринована), голубці, вареники, начинені квасолею і горохом, гриби з підливою чи сушеними фруктами, картопля, каша, і на кінець солодке з фруктами або маком. Важливим духовним символом у свят-вечірній трапезі є каша (пшоняна, вівсяна або ячмінна), яку шанують як першоїду, як символ найтіснішого єднання задля дальшого життя. Вечерю їдять без поспіху, часто колядують. Коли гасять свічку після вечері, всі тихо сидять, щоб дим потягнувся рівненько, що віщувало благодать протягом року. Якщо дим розходився по хаті, слід було чекати невдачі. До закінчення трапези заборонялося вставати з-за столу, особливо виходити з хати, «щоб не впустити нечисту силу». Кожної страви треба з’їсти бодай трошки, «щоб не було голоду», проте не годиться їх з’їдати цілком, «щоб комора не залишалась порожньою». Після вечері залишки страв давали тваринам, бо вірили, що в різдвяну ніч вони розмовляють людським голосом. Тоді вся родина вітає Христове Різдво колядами й колядками.
Етимологічне походження слова «коляда» приховане сивою давниною (це величальні народ, пісні). Українські коляди можна розділити на 3 групи: народні колядки, коляди та щедрівки. Колядки й щедрівки існували в нашому народі ще в дохристиянські часи. З приходом християнства наша Церква, замість ставитися вороже до народного звичаю колядування (як це сталося в Росії), прийняла богорозумне рішення щодо християнізації народних колядок.
Внаслідок того, за словами Олександра Кошиця (+1944 р., визначний диригент, композитор і етнограф, родом з Київщини), «Старовинний поганський культ і пісня набирали нового християнського змісту; з другого боку, ця ж поганська пісня своєю барвистістю, свіжістю та національним кольором надала яскравости, принади й нового характеру християнським святам, а врешті вийшла християнізація поганства й українізація християнства» («Студії про українські обрядові пісні»).
Професор Львівського університету, академік Михайло Возняк (+1954 р.) у своїй «Історії української літератури» за 1924 р. пише: «Урочиста й радісна коляда несла в українську хату радість і теплий настрій, що впливав на уяву й підносив духа на висоту ідеальних бажань і змагань. Із релігійного становища це робить сильне враження на людей гарячої віри, коли сотні й тисячі, зібраного в церкві, народу з захопленням виспівують ті справжні перли церковної поезії, якими є коляди. З церкви й від носіїв звізди й вертепу дісталися вони до хат, де з не меншим захопленням виспівують їх родини й досі в західно-українських землях».
Так як славнозвісні старовинні ікони, наші різдвяні коляди є теж анонімні, тобто їхні творці нам невідомі. Причина цього подвійна: по-перше, вони в основному становлять народну пісенну творчість; а по-друге, авторами цих коляд переважно були почаївські монахи й побожні (в стислому значенні слова) дяки в так званій золотій добі (17-18 ст.) українських коляд. Виглядає, що їхні автори, подібно, як справжні іконографи, вважали свої твори наслідком Божого натхнення, тому й їх не підписували.
Перші відомості про колядування на християнській Русі-Україні сягають 12 ст. Найдавніший запис коляд зберігся в польському рукописному списку 1693 року, опублікованому В. Перетцом в «Історико-літературних дослідженнях і матеріалах». Обряд колядування полягав в тому, що групи колядників (переважно молодь) обирали провідника-зачинальника, якого звали «береза», а потім ще обирали скарбника і міхоношу, іноді залучали ще й музик, та ходили від хати до хати славити піснями господарів. У побуті багатьох місцевостей України був поширений звичай «водити козу», «ходити з вертепом» тощо. На Гуцульщині, де складовим елемен-том колядування були танці перед хатою і в хаті («пляс»), група колядників мала ще й трьох «плясунів». Ходячи по домівках, колядники за дозволом господарів колядували їм, за що одержували відповідні подарунки та гроші. В Карпатах існують коляди надвірні (підвіконні) й хатні. Де є дівчата, там колядники ще й пляшуть з приспівуванням жартівливих пісень, за що ті кидають їм в шапку гроші.
Разом із співанням коляд часто відбувалися народні вистави: «Коза», «Плуг», «Зірка», «Вертеп». Всю організацію колядування деякі вчені (напр., музикознавець-фольклорист, етнограф і композитор, проф. Львівського університету Філарет Колесса, +1947 р.; проф. Львівської Богословської академії Іларіон Свєнціцький, +1946 р. та ін.) пов'язували з традиціями бродячих професіоналів-скоморохів (глумців, ігерців, плясунів). У текстах поздоровлення та випрошування подарунків при колядах також чуємо відгомін скомороських жартів. Після колядування і своєрідної театралізованої колядової обрядовості та пісенності наступало так зване «поколядне» та поздоровлення.
Колядування має важливе значення і для дітей, особливо, коли вони усвідомлені, що першими колядниками-віщунами приходу Спасителя-Месії були ангели. Вони сприймають це радісно, бо їм, як каже Христос, належить Царство Боже (Мт. 18, 1-3; Мр. 10, 14).
Щодо щедрування, як свідчать записи 19-20 ст., то воно відбувалося простіше. Під Новий Рік ходили групи дівчат з піснями і співали під вікнами щедрівки, за що одержували певні подарунки. На Західній Україні інколи щедрували й парубки. Щедрівки дуже часто нагадують господарю, що саме він за це має дати: вареники, кашу, кільце ковбаси, сало, горілку, пироги, мед, гроші тощо. Головне завдання колядників і щедрівників - дім звеселити, звеличити господаря й господиню та побажати їм всякого добра.
Наші різдвяні коляди, а їх маємо понад 150, відзначаються мистецьким поєднанням релігійних мотивів із побутовим та соціальним життям-буттям народу. У простій, невишуканій мові, ці коляди продовжують дію всієї Церкви, вони від хати до хати голосять Добру Новину (Євангелію) спасіння людського роду у Христі Ісусі.
За чудовим прадідним звичаєм, ми починаємо колядувати у Свят-Вечір під час Святої Вечері. Колядуємо на наших святкових богослужіннях Христового Різдва і Богоявлення, а коли ці літургійні богослужіння закінчуються, ми далі колядуємо по хатах аж до кінця різдвяного періоду - навечір’я празника Стрітення.
Таким чином, найосновніша риса української культури, духовності і релігійності - це глибока емоційність. Космічне релігійне почуття, сентиментальність і любов до природи висловлювались витонченим естетизмом фольклору, обрядовістю, вишивками, писанками і крашанками, піснями і музикою, танцями і драмою. Тому не можна коляд і щедрівок зводити до самого лише співу. їх треба розуміти як історично-драматичне зображення поетичною та музичною формами цілого історично-культурного побуту українського народу.

священик церкви Покрова Пресвятої Богородиці на Левандівці 
протоієрей Володимир Якиляшек
м. Львів, 2018 року.
Переглядів: 322
Слідкуйте за нашими новинами у соціальних мережах

facebookvkgoogletwitteryoutube
УПЦ КП
Єпархія
Архієрей
Новини
Публікації









Розробка та веб-дизайн:
[ Andriy_BURDYK ]™
у співпраці з ІТЦ "SP-Service"
Хостів сьогодні:  494
Хітів сьогодні:  2968

Хостів всього:  878454
Хітів всього:  7088601
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET