"Кожна людина по-особливому може сприймати подію, яка відбулася на Голгофі із Христом. Для одних, дана розповідь напевно викликатиме здивування і внутрішнє непорозуміння. Яким же чином люди сьогодні є послідовниками Спасителя, а проходить не багато часу, як вони відрікаються Його, а багато хто із них викликують "Розіпни, розіпни...".
Хтось, думає, що повинен в цей час, коли чує про Страждання Христа, повинен пройнятися жалем і немов співпереживати Ісусу. Але, чи всього цього потребує Христос, і чи заради цього Він страждав? Чи для того Господь страждав, щоби ми жаліли Його? Звісно, що ні. Богу не потрібний наш жаль. Коли ми, по своїй слабкості жаліємо іншу людину, яка має скорботи, то дуже часто через свою неготовність спів страждати, не вміння цього робити, ми в душі радіємо, що в нашому житті немає тих чи інших бід, які бачимо у ближнього. Тим більше, яка гріховна радість, приходить у наші душі, коли ми жаліємо Бога.
Церква звертає увагу на те, що саме причиною страждань є ми самі; наш гріх спричиняє страждання, хрест, смерть Бога. Як, би це не звучало грубо, але реальність є такою. Бо саме на Хресті, Богочоловік, Ісус Христос показав для кожного із нас що наш гріх чинить із Богом. «Знаю Боже, що мої гріхи є причиною Твоїх страждань» - говориться у каноні Страстям Христовим. На хресті показана жертовна любов, яка не прагне свого, а живе заради інших. На Хресті нам показаний дороговказ християнського життя. Через Хрест прийшло нам спасіння. Ісус Христос добровільно пішов на страждання, щоби нам дарувати життя.