"Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї, Протверезіться, як належить, і не грішіть; бо, на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога"
(апостол Павло (1Кор. 15, 33-34))
офіційний веб-сайт Львівсько-Сокальської єпархії
Радіо Град Лева

Останні надходження

18 листопада 2017  12:34
Журнал "Церковні дзвони" відзначив 15-річчя з часу виходу першого номеру
У жовтні 2002 року був виданий перший номер журналу «Церковні дзвони». Журнал видається з благословення Високопреосвященного Димитрія, Митрополита Львівського і Сокальського. У 2017 році журналу виповнилось п'ятнадцять років. З цієї нагоди, Головний редактор журналу протоієрей Володимир Бачинський, звернувся до читачів з вітальним словом...
17 листопада 2017  21:50
Проповідь на неділю 24-ту після Святої П’ятидесятниці
Сьогоднішнє євангельське читання нам описує історію, коли з Ісусом зустрілось одночасно багато потребуючих людей. Особливо, звернімо увагу, на начальника синагоги, у якого була вмираюча дванадцятирічна дочка, а також на жінку, яка прожила дванадцять років у боротьбі з важкою хворобою. «Мені дуже потрібно», - кожний із них казав тому, що кожен вважав, що його потреба є найважливішою...
17 листопада 2017  20:29
"Святий хрест - вічно живий символ безкінечної Божої любові до нас" - ієрей Артемій Бабленюк під час лекції із богослів'я на Львівських братських студіях
17 листопада в Залі засідань Львівського єпархіального управління відбулася чергова лекція із богослів'я в рамках Львівських братських студій, що діють при Покровському кафедральному соборі м. Львова...
15 листопада 2017  12:29
Студенти ЛПБА взяли участь в екуменічній конференції
11 листопада в стінах Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, відбулась екуменічна конференція, присвячена 500-літтю Реформації, яку організувало Товариство “Еффата...
14 листопада 2017  20:31
Парафія безсрібників Косми та Даміана с. Гійче Жовківського благочиння відзначила престольне свято парафіяльного храму
14 листопада Свята Православна Церква вшановує пам'ять безсрібників i чудотворцiв Косми та Дамiана Асiйських i матерi їхньої преподобної Феодотiї...
13 листопада 2017  16:19
Проповідь ієрея Володимира Ведміцького на день пам’яті святих безcрібників і чудотворців Косми та Даміана Асійських і матері їхньої преподобної Феодотії (ІІІ)
«Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним»(Лк.11:34). Людина складається із тіла та душі, основною ж є душа. Господь каже, що тіло – це храм для душі. «Якщо око твоє світле, то і тіло твоє чисте», - чим наповнена душа, тим наповнене і наше тіло. Якщо ми живемо переживаннями, заздрістю, ненавистю,- затемнюємо все і не даємо, щоб світло проходило крізь нас, живемо в темряві...
11 листопада 2017  21:40
У неділю 23-ту після П'ятидесятниці Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Божественну Літургію в Покровському кафедральному соборі
12 листопада в неділю 23-ту після П'ятидесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
11 листопада 2017  21:14
Напередодні неділі 23-ої після П'ятидесятниці Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння в Покровському кафедральному соборі
11 листопада напередодні неділі 23-ої після П'ятидесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, звершив всенічне бдіння в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
11 листопада 2017  11:34
Проповідь ієрея Володимира Ведміцького на неділю 23-тю після Святої П’ятидесятниці
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про зцілення чоловіка одержимого легіоном бісів. Коли Ісус вступив на Гадаринську землю, зустрів його біснуватий чоловік і почав сильно кричати: «що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене!»...
10 листопада 2017  23:49
У день пам'яті великомучениці Параскеви-П'ятниці очільник єпархії звершив Літургію у П'ятницькому храмі на Підзамче
10 листопада у день пам'яті великомучениці Параскеви-П'ятниці, з нагоди престольного свята, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, відвідав і звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого у П'ятницькому храмі на Підзамче...
10 листопада 2017  23:37
Проректор ЛПБА взяв участь у святкуванні актового дня Дніпровської духовної семінарії
9 листопада в день пам'яті преподобного Нестора Літописця, Києво-Печерського, Дніпровська духовна семінарія відзначає свій актовий день...
09 листопада 2017  16:26
Проповідь ієрея Володимира Ведміцького на день пам’яті святої великомучениці Параскеви-П’ятниці
Сьогодні день пам'яті святої великомучениці Параскеви-П'ятниці. Свята Параскева, народилася у місті Іконії, що в Малій Азії, у багатій та благочестивій сім’ї. Батьки її, по-особливому, вшановували п’ятницю тому, що в п'ятницю Ісус Христос постраждав на Хресті. На честь цього дня, батьки назвали свою дочку Параскева, що в перекладі з грецької означає «П’ятниця»...

Ювілейна промова Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета в Національному палаці мистецтв ''Україна''

20
травня
2016
--------
12:22
Вельмишановний Президенте України Петре Порошенко!
Вельмишановний Прем’єр-міністре України Володимире Гройсмане!
Ваші Преосвященства! Всечесні отці!
Дорогі браття і сестри!
Христос воскрес!
Ми зібралися в цей чудовий, сонячний день не для того, щоб прославляти Патріарха, а для того, щоб простежити історію нашої Церкви за понад 50 років і на цій історії побачити, як Бог керує Своєю Церквою Христовою і не дає силам зла перемогти Церкву.
Я почав своє архіпастирське служіння на Київському престолі, як ви знаєте, у 1966 році, коли Церква святкує пам’ять священномученика Макарія, митрополита Київського. Починаючи з цього часу моє служіння на Київській кафедрі розділяється на два періоди: перший період – у складі Московського Патріархату, а другий – в очоленні незалежної Української Православної Церкви.
Перший період був дуже тяжкий. Тяжкий тому, що почалася нова хвиля боротьби з Церквою Христовою. Після деякої відради від часів Другої світової війни до пришестя Микити Хрущова був період ніби передишки, коли Церква відродилася і стала великою потужною духовною силою в Радянському Союзі, і безбожники злякалися цього, бо постала велика сила. І тоді Хрущов на з’їзді Комуністичної партії прийняв рішення про боротьбу, антирелігійну пропаганду. А ця антирелігійна пропаганда виявилася в тому, що більша половина храмів Московського Патріархату була закрита. В Україні було близько 7000 парафій, а залишилося 3000. І процес цей продовжувався. Священиків відправляли на пенсію, на спокій, але це ще не все. Почалася активна боротьба з кожною віруючою людиною, чого не було навіть у страшні 20-ті й 30-ті роки, тоді храми руйнували, священників розстрілювали, відправляли до Сибіру на Біломорський канал, але душ віруючих не торкались, а Хрущов додумався до того, що треба кожну людину обробляти в дусі атеїзму, і тому на Церкву було покладено обов’язок – давати конкретні свідчення: хто хрестив людей, хто вінчався в церкві, кого поховали. І тоді, маючи ці списки, людей викликали відповідні органи влади і карали. І тому цей час був страшний. І ось у цей час мене призначили екзархом України, а мені було всього 37 років. І така велика відповідальність у такий страшний час.
Я пам’ятаю, що уповноважений в Києві та Київській області викликав мене і сказав: "Ви познайомилися зі своїм духовенством?" Я кажу: "Так". "Ви бачите, що все воно старе і скоро все ваше духовенство вимре? Крім того, ми у 80-му році вступаємо в комунізм". Я на це йому сказав: "Ми живемо при соціалізмі, будемо жити й при комунізмі". А він заперечив і каже: "При соціалізмі ми вас терпимо, а при комунізмі терпіти вас не будемо". Тоді я йому сказав: "Якщо ви нас не будете терпіти при комунізмі, то комунізму не буде, а Церква буде".
І моє служіння почалося з того, що я регулярно відправляв богослужіння у Володимирському соборі, а мій попередник для того, щоб відслужити у Володимирському соборі, брав дозвіл в уповноваженого: можна йому служити в соборі чи не можна. Якщо уповноважений не дозволяв, то митрополит не служив. І мені теж пропонують, щоб я часто не служив. Я сказав: "Він – старий і хворий, може і не служити, а я молодий і не можу не служити". І тому регулярно звершував богослужіння. Крім того, став повертати на парафії священників, яких відправили на пенсію, на спокій, і я їх повернув на пастирське служіння. Відвідував парафії, збирав духовенство, підіймав їхній дух, вселяв віру, що ми переможемо, і тоді Церква оживала. Далі я став їздити по єпархіях: у Львівську єпархію, Одеську, Дніпропетровську, по всій Україні. І авторитет екзарха став підніматися, але справа не в авторитеті і його піднятті, а справа в тому, що самі архієреї ожили, побачили надію на свою перемогу.
Мене викликали одного разу в Раду у справах релігії і кажуть: "Дуже ви часто стали їздити по єпархіях України, й архієреї не задоволені цим". Я запитую: "Хто?" "А ось Львівський митрополит Миколай Юрик". Я зустрівся з митрополитом Миколаєм і кажу: "Ви ж мене запрошуєте, а чому виявляєте незадоволення?" Він каже: "Це неправда, я дуже радий, що Ви приїжджаєте до Львова". Тобто це богослужіння підняло дух серед самого єпископату і серед духовенства. Але не тільки це. Я став проповідувати щонеділі. І одного разу сказав проповідь, за яку мене хотіли зняти з Київської кафедри. Що я сказав? Я привів слова апостола Павла із Послання до коринфян: "Нас гонять, а ми існуємо, нас убивають, а ми живі". І дійшла справа до Москви, і викликали мене у Москву, у Раду у справах Релігії, і кажуть: "Ви говорили такі слова?" Я кажу: "Так". "А для чого ви їх говорили?" А я кажу: "Це не мої слова, а слова апостола Павла. Я взяв їх із Біблії, із Нового Завіту. Біблію ж ви дозволили видати, читали ці слова апостола Павла. Якщо ви читали і дозволили їх видати, то, отже, можна їх вживати на проповіді". І тоді вони побачили, що справді так. Вони ж дозволили, і я їх використав у проповіді, і мене залишили на Київській кафедрі після цього.
Але моя діяльність не обмежувалася лише архіпастирським служінням. Мене включили як активного архієрея в миротворчу діяльність. Я тут повинен сказати, чому в часи гоніння при Хрущові було дозволено ставити молодих єпископів. Парадоксально, з одного боку звільняють на пенсію і відправляють на спокій, а з іншого – ставлять молодих єпископів. Для чого? А для того, щоб використати Церкву в боротьбі за мир. Бо тоді, як ви знаєте, хто із досвіду, а хто з історії, йшла холодна війна між Заходом і Сходом. Між Радянським Союзом і соціалістичними країнами з одного боку і Сполученими Штатами Америки і НАТО, Західною Європою – з іншого. І ця боротьба в холодній війні дійшла до того, що ледь не виникла ядерна війна, так звана Карибська криза. І недовіри між Москвою і Вашингтоном, вірили, не було. Ні Америка не вірила Радянському Союзу, ні Радянський Союз не вірив Сполученим Штатам Америки. І тоді була створена Всесвітня рада Церков, правда, вона була створена раніше, а в роки холодної війни вона стала відігравати миротворчу роль, тобто поєднувала інтереси Заходу і Сходу. І Всесвітня рада Церков перетворилася в другу Організацію Об’єднаних Націй, бо питання, які обговорювалися в Організації Об’єднаних Націй, обговорювалися й у Всесвітній раді Церков. І я працював від імені Російської Православної Церкви в комісії з міжнародних справ, і там стикалися ці інтереси Заходу і Соду. Так ось для того, щоб Радянський Союз впливав на Захід по церковній лінії, треба були архієреї молоді, які б могли протистояти Західним церковним діячам, і тому Хрущов і пішов на поступки: з одного боку закривались храми і відправлялось на спокій духовенство, а з іншого – ставили молодих архієреїв. Але прикриттям цього була ідея об’єднання в одну Христову Церкву, і ми вели тоді богословський діалог.
Я пам’ятаю, як одного разу ми вели діалог з богословами Євангелічно-Лютеранської Церкви Німеччини і дійшли до того, що вони не поступаються своїм віровченням і ми, православні, теж не поступаємось. Я тоді сказав, бо очолював цей діалог богословський, тоді й кажу голові комісії з боку Західної Німеччини: «Навіщо нам вести ці діалоги, ми все одно не об’єднаємось в одну Христову Церкву, бо ми не відступимо від православного, а ви не відступите від лютеранського». І він мені каже: "Нічого, давайте все таки продовжимо". І я зрозумів, що справа не в діалозі, а справа в тому, що через ці діалоги налагоджуються контакти Західних діячів і Східних. І Західні приїжджають в Радянський Союз і ведуть свою справу. Радянські діячі приїжджають на Захід і дивляться, як загниває капіталізм. Ось ці контакти привели в решті-решт до того, що Радянський Союз розпався. Розпався не тому, що він був безсилий – це тоді була ще друга наддержава у світі, а розпався. І чому розпався? А тому, що почалася перебудова в Радянському Союзі при Горбачові, а в головах головних комуністів вже відбулася революція, вони побачили, що капіталізм в ринкових відносинах кращий, ніж соціалізм і комунізм, і тому закінчилося все з волі Божої, зокрема і розпад Радянського Союзу.
Але коли почалася перебудова, як ви пам’ятаєте, Республіки Радянського Союзу поставили питання про розширення своїх прав. Тоді і Україна теж поставила питання про перебудову, і тоді, як ви пам’ятаєте, почався рух, але рух за перебудову, тому що Радянський Союз існував ще і був міцним. Ось ця перебудова привела врешті-решт до розпаду Радянського Союзу. І ось, коли Республіки ставлять питання про розширення прав, то я як місцеблюститель патріаршого Московського престолу поставив питання на Помісному соборі про розширення прав українського екзархату відповідно до розширення прав республік. І собор дає постанову: надати Українській Церкві право самостійності й незалежності в управлінні.
Цим статусом користується нинішня Українська Православна Церква Московського Патріархату, але вони забули, чиїми зусиллями вони стали незалежними і самостійними в управлінні. Тоді ж ми готувалися до святкування тисячоліття хрещення Руси. Питання цього святкування хрещення Руси було порушене Синодом Російської Церкви ще за часів Брежнєва, коли він був вже старим, але живим. І нам не хотіли дати позитивне рішення і тягнули. Чому? Тому що якщо ми будемо святкувати тисячоліття хрещення Руси, то ми обов’язково скажемо, що дало християнство нашому народу. Позитивне явище це було чи негативне? Вони знали, що ми доведемо, що хрещення було прогресивним. А яка була пропаганда? Релігія, християнство – це є темрява, а тут виходить, що ні, просвітництво – нова Церква і школи відкрила Церква, і соціальне служіння належить Церкві, то як же тоді ми називаємо Церкву темрявою, коли вона такі діла звершує. Знаючи це, не давали дозвіл. Але потім побачили, що коли Захід підхопив цю ідею – тисячоліття хрещення, то заборонити нам святкування тисячоліття вже не могли, бо не можна було допустити, щоб Західні Церкви святкували тисячоліття нашої Церкви, а ми – ні. Це означало, що свободи в Радянському Союзі в релігії, свободи совісті немає, а Радянський Союз боявся цього, щоб були докази відсутності свободи, і тому змушені були дозволити нам святкувати тисячоліття хрещення Руси. І все це призвело до того, що Українська Церква стала вимагати більших прав.
І тут я переходжу до другої частини мого служіння в умовах незалежної держави. Коли Українська держава проголосила свою незалежність у 1991 році, у серпні місяці, тоді я скликав Помісний собор Української Православної Церкви, яка вже на той час мала право самостійності і незалежності, і, користуючись цим правом, я скликав Помісний собор для того, щоб обговорити питання вже не самостійності і незалежності в управлінні, а питання про автокефалію – про повну незалежність від Москви, від Російської Церкви. Чому? Тому що ми стали незалежною державою. І в Москві відчули, що Українська Церква має право на незалежність та автокефалію, має право тому, що держава є. Вони, коли утворилось Велике Московське князівство, відокремились від Київської Митрополії? Відокремились. Чому вони мали право відокремитись? Тому, що стали Московським князівством окремим. А ми, отримавши Українську державу, не маємо? Маємо право.
Москва і патріарх Олексій побачили небезпеку для Російської Церкви. І що вони зробили? Ми подали від імені Помісного собору рішення, що ми вимагаємо автокефальної Української Православної Церкви, і тому просимо вашої згоди на наше відокремлення. І вони замість того, по-перше, не хотіли скликати ні Помісного собору, ні Архієрейського собору, не хотіли, бо не хотіли розглядати це питання, але я наполіг на тому, щоб вони все ж таки скликали цей собор. І на соборі замість того, щоб обговорювати питання автокефальної Української Церкви, вони порушили питання про те, щоб мене з Київської кафедри зняти. А зняти вони не могли, тому що мене обрав вже єпископат Української Церкви, а ми право на це мали, і вони знали, що ми маємо право. І тому зняти мене просто рішенням чи то Архієрейського собору, чи Священного Синоду Російської Церкви не могли, і тому пропонували мені відмовитися від Київської кафедри, відмовитись. І товкли мене тоді на цьому Архієрейському соборі і день, і ніч, тому що засідання проходило від четвертої години дня до 1-ої години ночі безперервно і все про одне й те ж, щоб я відмовився від Київської кафедри. Я не відмовився. І коли я не відмовився, то почалися на мене, не можна сказати, гоніння, а тиск – об’явили, що я "позбавлений архієрейського сану", що я вже "не архієрей", мало того, що "позбавили архієрейства", "позбавили й священства", що я й "не священик" і не тільки священства, а й чернецтва, що я вже й "перестав бути ченцем". Такий був тиск. А дійшло до того, що наклали на мене анафему. Я на цю анафему махнув рукою. А тоді патріарх Кирил сказав: "Не сработала анафема". Але з того часу почали думати, як утримати Українську Церкву в підпорядкуванні Москви. І вирішили скликати в Харкові собор. Для чого? Для того, щоб мене скинути з Київської кафедри. І я допустив помилку. Я визнаю цю помилку до цього часу. Помилка моя полягала в тому, що я не поїхав на Харківський собор. Не поїхав, бо мені сказали, що то не собор, а то нарада і що там важливих рішень не буде. І я повірив, і в цьому, що я повірив, моя і помилка, бо якби я поїхав на Харківський цей собор, незаконний. Чому незаконний? А тому, що єпархіальний архієрей, Харківський митрополит, не мав права скликати собор. Це право належить Предстоятелю Церкви, а Предстоятелем Церкви був я. І тому цей собор незаконний, неканонічний, і ці «канонічні», які себе тепер називають, що вони канонічні, то вони порушили канони, коли скликали цей собор і обрали там Предстоятелем митрополита Володимира Сабодана. Обрали незаконно. І про це зараз мовчать, що ця частина Української Церкви має незаконного Предстоятеля, тому що обраний він на неканонічному соборі. Забули про це всі, і ми забули, і вони не згадують, а про це історія згадає, бо якби не було цього Харківського "собору", то Церква Українська була б єдиною. Хоч і в складі Московського Патріархату, але залишалась би єдиною. І ми, будучи єдиною Церквою, все рівно додавили б Москву так, що вони б погодились на автокефалію. А таким чином вони розділили Українську Церкву на дві частини. Одну вони назвали "розкольниками", тобто законну Церкву, яка відповідає церковним канонам, вони назвали "розкольниками". Так само говорили і говорять неправду, як сьогодні Путін говорить неправду на весь світ. Так і вони.
І ось, коли відбувся цей Харківський "собор", я залишився один з єпископом Яковом (Панчуком). Залишилось двоє, а було вісімнадцять архієреїв, і тільки двоє залишились вірними Україні, а ті зрадили. І завдяки тому, що зі мною залишився один єпископ, ми відновили законну ієрархію в Українській Церкві, і ви бачите тепер наших архієреїв. Це все відбувалось не без промислу Божого, бо якби не було владики Якова – неможливо б було поставляти нових архієреїв.
Я хочу згадати той момент, коли я залишився один, всі покинули, зрадили, і я не знав, що мені робити. Я в той час перебував у Феофанії і думав, що далі? Що робити далі? Роздумував і прийшов до висновку – треба об’єднуватися з Автокефальною Церквою, яка була відроджена Радянським Союзом. І коли вирішив, то через 10 – 15 хвилин телефонує до мене Богдан Йосипович Тернопільський і Микола Іванович Поровський, тут присутній, і запитують, чи можна зустрітись? Я запитав: "З якого питання?" "З питання автокефалії". Я кажу: "Приїжджайте". І я в цьому дзвінку побачив руку Божу. Що це той шлях, який я повинен обрати, бо так угодно Богові, а те, що це угодно Богові, видно з того, що як тільки прийняв рішення – відразу відповідь прийшла у вигляді цього дзвінка. Не без промислу Божого вони подзвонили до мене і запропонували об’єднатися з Автокефальною Церквою. І таким чином потім відбулося об’єднання і був створений Київський Патріархат.
З того часу іде боротьба між Київським Патріархатом і Московський Патріархатом. І ще виникла Автокефальна Церква. Ця Церква, яка зараз існує, це частина Київського Патріархату, але вони відокремились від нас незаконно. Тому законною Українською Церквою є тільки Київський Патріархат. І як би ми не говорили, які б слова не вживали, які б аргументи не приводили – розділення не вщухає, продовжується.
І ось тепер Господь показав, яка Церква правдиво українська, а яка Церква носить назву української, а по духу є російською. І випробування це принесла нам війна на Сході України. Ось ця війна показала, яка Церква є українською, а яка російською. На Всеукраїнській раді Церков я запропонував митрополиту Онуфрію збирати кошти на українську армію. Митрополит Онуфрій мені відповів: "Не можемо збирати кошти на українську армію". Чому не можете? – "Бо ми будемо цим підкреслювати, що наша українська армія слабка. А ми не хочемо, щоб думали, що вона слабка". А я кажу: "Коли була Друга світова війна і Російська Православна Церква збирала кошти на танкову колону і на ескадрилью, вона не підкреслювала, що радянська армія слабка?" – "Ні". А що ж ви боїтесь? А тому, що не хочуть допомагати нашій армії. Чому не хочуть? Тому, що не дозволяє Москва.
Я не хочу сказати, що серед єпископату, духовенства і віруючих Української Православної Церкви Московського Патріархату немає патріотів, вони є, але вони залякані. Наш народ побачив сьогодні правдиву Українську Православну Церкву, і тому віруючі з Московського Патріархату переходять в Київський Патріархат. І цей перехід відбувається безболісно. І в Києві, і в обласних центрах, і в районних, тобто там, де є храми і Московського Патріархату, і Київського Патріархату, там віруючі Московського Патріархату покидають храми і переходять в Київський Патріархат. І ніхто їм заборонити не може. А ось в селах, де існує один храм і громада Московського Патріархату і частина цих віруючих вирішила перейти в Київський Патріархат. Чому? А тому, що бачать, що священики Московського Патріархату служать сепаратистам, ховають зброю у монастирях і храмах, наводять священики на наші військові частини "гради" і "смерчі". Яким чином? Бере звичайну мобілку, підкидає її в те місце, де знаходиться наша військова частина, і цей сигнал подається сепаратистам, і вони накривають вогнем нашу військову частину. І це роблять московські священики. То кому вони служать? Українському народу чи чужинцям?
Коли привозять гроби із захисниками України в те чи інше село, то священики відмовляються відспівувати цих воїнів-героїв. І народ обурюється цим, і цю Церкву покидає. А символом цього є сам Предстоятель цієї Церкви. Коли у Верховній Раді Президент вручав зірку героя України багатьом і живим, і загиблим нашим воїнам, то вся Верховна Рада, всі гості, іноземці аплодували цим героям, а митрополит Онуфрій зі своїми архієреями сидів і не встав. І коли його потім запитали журналісти: "Чому Ви не встали? Не пошанували героїв України?" Він відповів: "Ми не можемо вшановувати убивць". Тобто для них наші герої – це вбивці. Тому це є причиною того, що почався рух переходу віруючих з Московського Патріархату в Київський Патріархат. І цей рух буде продовжуватись.
Тепер я ще хочу торкнутись одного болючого питання: Церква і КДБ. Співпрацювала Церква з КДБ чи ні? Я відверто і чесно скажу – не співпрацювала. А що ж було? А було те, що Церква в Радянському Союзі знаходилась під контролем спочатку НКВС, потім МДБ – міністерства державної безпеки, а потім КДБ. Під контролем було все радянське суспільство, але Церква була під особливим контролем. І тому не один архієрей не міг бути поставленим без згоди КДБ. Не тільки архієрей, але і багато священиків. Наприклад, я як єпархіальний архієрей для того, щоб мені призначити священика на парафію чи запропонувати когось кандидатом в архієреї, спочатку повинен узгодити це питання з КДБ. Якщо не узгоджу, то архієреєм чи священиком ця людина не стане. Тому всі архієреї стали архієреями зі згоди КДБ, і в цьому і були контакти. Якби таких контактів не було, то Церкви з єпископами і священиками не існувало би. І хрещень не було б, і відпущення гріхів не було б, була б підпільна Православна Церква, але вона не могла б охопити всіх бажаючих.
У мене, одного разу, була зустріч з генералом КДБ у Москві. Він мені каже: "Ви – п’ята колона в Радянському Союзі". Я йому кажу: "Чому Церква п’ята колона? В роки Другої світової війни Церква показала себе захисницею Батьківщини? Показала. Чому ж вона п’ята колона?" І так ми до згоди не дійшли. Я не погодився, що Церква є п’ята колона, а він не погодився на те, що ми не є п’ята колона.
Потім, коли я став розмірковувати над цією зустріччю, я дійшов до висновку, що він правий. Чому правий? Тому що Церква зі своєю релігійною, духовною ідеологією була найбільшою силою, яка протистояла марксизму-ленінізму, тобто безбожжю. Ця сила була найвпливовішою і знаходилася вона в Радянському Союзі, а не за кордоном. Тому він і сказав мені, що "ви – п’ята колона". Але п’ята колона щодо кого? До народу? Ні. Щодо комуністичної ідеології, а не щодо народу. І ще я згадую ще одну дуже важливу зустріч, яку я мав на початку свого служіння Церкві. У 1952 році, коли я став ієромонахом, мене покликали офіцери КДБ і кажуть: ось ви тепер священик і будете сповідати людей; передавайте дані про те, що люди говоритимуть. Я йому на це сказав: ніколи, бо священик зобов’язаний зберігати таємницю сповіді, тому я не можу порушити це. Він виймає пістолета, кладе на стіл і каже: можемо розстріляти. А це були сталінські часи. Я їм відповідаю: можете, але я не боюся, якщо ви мене розстріляєте тепер. Бо для мене немає значення – помру я тепер чи через 80 років, бо я знаю, що помру і матиму вічне життя. І так ми розійшлися.
Для чого я привів цей приклад? Тому, що всі архієреї контакти з КДБ мали, але служили вони інтересам Церкви. Але були серед них донощики, і ми їх знали, тільки не говорили їм про це. Але, слава Богу, цей період пройшов. Зараз цього вже нема. Не знаю, як там в Росії, а в Україні цього немає.
Сьогодні не тільки Православна Церква, а й усі Церкви в Україні користуються свободою, якої не було ні за часів Радянського Союзу, ні за часів Російської імперії, тому що ми свобідно, без втручання держави робимо свою справу. Взаємовідносини у нас партнерські, тобто Церква допомагає державі, а держава допомагає Церкві в тому, чого вона потребує. Прикладом цих партнерських відносин є те, що зараз відбувається в Україні, коли Церква активно допомагає нашій армії не тільки фінансово, ліками, а й посилає туди капеланів. Капелани роблять велику справу. Вони піднімають дух серед наших захисників, дух, який у них слабшає, бо вони часто перебувають у жахливих умовах, коли діють гради і смерчі, які зносять усе. Церква підняла хвилю волонтерів, матеріальну допомогу біженцям і постраждалим. Оце – співпраця Церкви з державою. А держава зі свого боку робить усе, чого потребує Церква. Отака свобода релігії і Церкви існує в Україні. Ми дякуємо, що Господь дав нам це за ті великі страждання, які перенесла Церква в часи безбожної комуністичної радянської влади і в царські часи, бо тоді також Церква не мала свободи. Ми повинні не забувати, що не ми керуємо світом, не ми керуємо народами і людьми, а Бог керує. Чим більше ми заглиблюємося у нашу історію, тим більше бачимо руку Божу на нас і на окремих особах, і на нашому народі.
Тепер я хочу торкнутися ще одного питання: взаємовідносини Київського Патріархату і Вселенського Патріарха.
Коли у 1992 році утворився Київський Патріархат, я поїхав з делегацією до Вселенського Патріарха Варфоломія і став просити, щоб він визнав автокефалію Київського Патріархату. Він мені на це сказав: ви маєте право на автокефалію, тому що Україна стала державою, і це дає Україні право мати свою незалежну автокефальну Церкву. Але ви розділені. Коли ви об’єднаєтесь, то ми визнаємо вашу автокефалію. Об’єднайтесь. Москва про це дізналася, тому робить все, щоб ми не об’єдналися з УПЦ Московського Патріархату. Не допускає. Тому діалог між нами і Московським Патріархатом безплідний. Крім того, Москва заборонила керівництву УПЦ МП вести з нами діалог. І ми бачимо, що цей діалог, якби він і був, він був би безплідний, тому що Москва не дозволить, як не дозволяє вона УАПЦ на чолі з митрополитом Макарієм об’єднуватися з Київським Патріархатом. Тому ми відмовилися від діалогу. І тепер перед нами стоїть таке завдання: з одного боку зміцнювати і розширювати Київський Патріархат в Україні, показати, що це є правдива Українська Церква, вона є більшістю в Україні. А вона є справді найбільшою в Україні. Згідно з соціологічними опитуваннями Київський Патріархат має 40 чи 44% населення, який підтримує Київський Патріархат. А Московський Патріархат понад 20%, хоч парафій у них вдвічі більше, ніж у Київському Патріархаті. Виникає питання: чому? Тому що на ці парафії у Московському Патріархаті зареєстровані тільки статути, а віруючих там немає. Або якщо і є віруючі, то це при лікарнях, при навчальних закладах. Я це достеменно знаю, бо мені тоді сказав один державний керівник, що державним органам була дана вказівка зареєструвати по всіх селах і містах парафії Московського Патріархату, тому й набрали таку велику кількість. Тому наше завдання й надалі зростати, набирати сили, а з іншого боку – домагатися від Вселенського Патріарха, щоб він надав нам томос про автокефалію Української Церкви.
Ми дуже вдячні нашому Президенту Петру Порошенку, що допомагає нам у цьому. Він зустрічався зі Вселенським патріархом, говорив про визнання Київського Патріархату, зустрічався з Румунським патріархом і теж говорив про Київський Патріархат, зустрічався з Єрусалимським патріархом і просив їх, щоб вони підтримали Київський Патріархат. Крім того, він зустрічався з Президентами Румунії і Туреччини і просив їх, щоб вони вплинули на своїх патріархів. Тому ми вдячні нашому Президенту за таку позицію. Ви відчуваєте, що де б не виступав Президент, він завжди говорить про необхідність для України мати помісну автокефальну Православну Церкву. Тому, маючи більшість, більшість віруючих в Україні, з одного боку, а з іншого – підтримку влади, ми будемо і надалі просити Вселенського патріарха зробити цей дуже важливий крок у вселенському православ’ї, бо цей крок принесе користь не тільки Київському Патріархату, він об’єднає все українське православ’я в одну помісну Православну Церкву, бо після визнання Київського Патріархату автокефальною Церквою з нами будуть об’єднуватися не тільки віруючі Московського Патріархату, а й архієреї та священики. Чому ми впевнені в цьому? Тому, що коли відбудеться цей акт, то постане питання: чому в Україні дві Українські Православні Церкви? Не може бути такого. Повинна бути одна. Яка: Київська чи Московська? Київська – автокефальна, визнана, яка увійшла у спілкування з усіма патріархатами. А ви визнані, але ви у складі Московського Патріархату, а живете в Україні. То наша свобода в державі дозволяє вам перебувати в Україні, але не як Українській Православній Церкві, а як Російській Православній Церкві в Україні. І тоді переважна більшість єпископів, священиків і мирян скажуть: не хочемо ми, живучи в Україні, належати до Російської Православної Церкви, у нас є своя Українська Православна Церква. Це той шлях, яким ми повинні йти далі. І ми підемо. І досягнемо своєї мети. Чому досягнемо? Тому що така воля Божа. А проти Бога ніхто не може піти. Так само і перемога на Сході буде наша. І в цьому не треба мати ніякого сумніву, бо вже бачимо, що Путін зрозумів, що зброєю Україну він не візьме, тому зараз робить усе, щоб всередині нас колотити, але ми повинні робити все для єдності. По-перше, повинні працювати для єдності в Київському Патріархаті, по-друге, мати добрі стосунки з усіма Церквами і релігіями в Україні. І ми маємо добрі стосунки у Всеукраїнській раді Церков і релігійних організацій навіть з Московським Патріархатом. І ми знаємо, що це має велике значення для єдності українського народу. Навіть на це звернули увагу в Канаді й Америці. У свій час ми їм продемонстрували нашу єдність, якої немає ні в Європі, ні в Америці. А в нас в Україні це є.
Тому ми будемо працювати у цьому напрямку, щоб зміцнювати єдність, молитися. Молитися Богу треба, бо якщо будемо молитися Богу, то Господь все може зробити миттєво. Миттєво втік Янукович? Миттєво. І так миттєво і Путін залишить Україну в спокої, бо у Бога все можливо.
Я ще раз хочу подякувати усім вам, що ви прийшли на цю академію, щоб привітати мене як Патріарха і нашу Церкву, яка пройшла випробування і тепер стала на пряму дорогу і дійде до своєї мети.
Слава Ісусу Христу і слава Україні!
(промова виголошена під час урочистої Академії з нагоди 50-літнього ювілею служіння Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета на Київській першопрестольній кафедрі в національному палаці мистецтв ''Україна'' 12 травня 2016 року)
Переглядів: 1010
Очільник єпархії співслужив Святійшому Патріарху Філарету за святковим богослужінням з нагоди 22-ліття його Предстоятельського служіння

Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату від 21 жовтня 2017 року

У Синодальному залі Київської Патріархії відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату

Протоієрей Михайло Назар взяв участь у вшануванні 99-річниці створення ЗУНР у Сокалі

У 5-ту річницю смерті митрополита Євсевія Політила керуючий Львівською єпархією звершив поминальні богослужіння у Академічному храмі та на Янівському кладовищі м. Львова

У день пам'яті великомучениці Параскеви-П'ятниці очільник єпархії звершив Літургію у П'ятницькому храмі на Підзамче

У день пам'яті святителя Димитрія Ростовського Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Божественну Літургію у Покровському кафедральному соборі

Пошук за тегами >>>
Слідкуйте за нашими новинами у соціальних мережах

facebookvkgoogletwitteryoutube
УПЦ КП
Єпархія
Архієрей
Новини
Публікації









Розробка та веб-дизайн:
[ Andriy_BURDYK ]™
у співпраці з ІТЦ "SP-Service"
Хостів сьогодні:  386
Хітів сьогодні:  1576

Хостів всього:  806748
Хітів всього:  6624434
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET