"Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї, Протверезіться, як належить, і не грішіть; бо, на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога"
(апостол Павло (1Кор. 15, 33-34))
офіційний веб-сайт Львівсько-Сокальської єпархії
Радіо Град Лева  

Останні надходження

17 січня 2018  21:58
Роздуми у Надвечір’я Богоявлення
Із святом Господнього Богоявлення тісно пов’язане Велике або йорданське водосвяття, традиція якого сягає перших віків християнства. Взагалі Східна Церква має Мале і Велике освячення води. Мале освячення буває 1 (14) серпня, на свято Переполовення, на храмовий празник та інші. В Греції є давній звичай Малого освячення води щомісяця. Велике або Йорданське водосвяття буває тільки два рази на рік: в навечір’я і на свято Богоявленння Господнього...
15 січня 2018  20:39
Церковно-обрядові та народні звичаї Свят-Вечора та Різдва
Різдво Христове - це найкращий церковний празник всіх християн, зокрема українців у цілому світі. Хоч святкування починаються 24 грудня (6 січня), а закінчуються 6 січня (19 січня), найбільшу пошану мають обряди і звичаї Свят-Вечора в Навечір’я самого Різдва, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів. Церемонійні звичаї, що виконуються на Свят-Вечір, приготовляють всю родину до гідного святкування таїнства Воплочення Божого Сина, яке завершується Службою Божою опівночі...
15 січня 2018  17:13
У день пам'яті свт. Василія Великого очільник єпархії відвідав Бродівське благочиння і звершив Літургію у Різдво-Богородичному храмі м. Броди
14 січня, у день свята Обрізання Господнього, пам'яті святителів Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської, і Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Русі, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій здійснив Архіпастирські відвідини Бродівського благочиння та звершив Божественну Літургію святителя Василія Великого у Різдво-Богородичному храмі м. Броди...
13 січня 2018  21:50
Напередодні неділі після Різдва Христового Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння у Покровському кафедральному соборі
13 січня, напередодні неділі 32-ої після П'ятдесятниці, після Різдва Христового, перед Богоявленням, Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив всенічне бдіння у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
10 січня 2018  10:43
Поспішаймо зустрічати Різдво Господа нашого Ісуса Христа
Свята літургійного року – це наче велика духовна книга, яка практично вчить нас, як маємо любити Бога, прославляти та служити Йому, щоб спасти свою безсмертну душу. Вони поділяються на рухомі і нерухомі (по-старослов’янськи: подвижні і неподвижні), серед яких найголовніше місце займає свято Христового Рождества та Христового Воскресіння або Пасхи. Бо Христове Рождество – це початок, а Пасха – завершення відкуплення людського роду...
09 січня 2018  14:20
Престольне свято відзначила парафія Собору Пресвятої Богородиці с. Великополе
8 січня, в день пам'яті Собору Пресвятої Богородиці, другий день Різдвяних свят, своє храмове свято відзначає парафія с. Великополе (Яворівського району) Львівсько-Сокальської єпархії...
08 січня 2018  23:38
У другий день свята Різдва Христового очільник єпархії очолив відправу Літургії у кафедральному соборі Різдва Христового м. Володимир-Волинський
8 січня, в день пам’яті Собору Пресвятої Богородиці, у другий День Різдва Христового, кафедральний собор Різдва Христового м.Володимир-Волинський, відзначив свій престольний празник...
08 січня 2018  16:55
Священики Львівської єпархії привітали пацієнтів військово-медичного госпіталю зі святом Різдва Христового
6 січня, напередодні свята Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, військовий священик і клірик Академічного храму ЛПБА протоієрей Іоан Гарат та військовий капелан і настоятель церкви Святого Іоана Хрестителя Василь Іванків відвідали військовослужбовців, що проходять лікування та реабілітацію у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону...
07 січня 2018  21:38
Увечері дня свята Різдва Христового Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив велику вечірню у Покровському кафедральному соборі
7 січня, в день свята Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, ввечері, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив велику вечірню у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
07 січня 2018  14:31
У день свята Різдва Христового Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Божественну Літургію у Покровському кафедральному соборі
7 січня, в день свята Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив Божественну Літургію св. Василія Великого у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
06 січня 2018  22:21
Напередодні свята Різдва Христового Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив велике повечір'я та ранню в Покровському кафедральному соборі
6 січня, напередодні свята Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, ввечері, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив святкове всенічне бдіння - велике повечір'я та ранню, - в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...
06 січня 2018  13:42
У навечір’я Різдва Христового митрополит Димитрій звершив Божественну Літургію св. Іоана Золотоустого, а опісля вечірню з прославою у Покровському кафедральному соборі м. Львова
6 січня, в Навечір'я Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Різдвяний святвечір, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого, а потім вечірню з прославою Різдва Хриситового в кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова...

Доповідь прот. Петра Політила ''Ідея самобутності Української Церкви та держави у духовній спадщині митрополита Василя Липківського''

14
травня
2014
--------
23:19
У незалежній державі не може бути Церкви, залежної від уряду, і Церкви іншої держави. Якщо історії відомі такі випадки, то вони, без сумніву, повинні належати минулому. Сьогодні такий статус Церкви недопустимий – Європейський простір формується не лише на підвалинах державної незалежності та національної самоідентифікації народів, але й їх церковної самобутності [8, с.42].
За словами митрополита Василя Липківського, Христова Церква – це братерство всіх народів, бо Христос, виряджаючи своїх учеників на благовістя, сказав їм: “Ідіть навчайте всі народи… навчаючи їх додержувати все те, що Я заповідав Вам” (Мф. 28:20). Що ж заповідав Христос апостолам, а через них і всім народам такого, що його повинні всі народи додержувати? “Це заповідаю вам, – каже своїм ученикам Христос, – щоб ви любили один одного” (Ін. 15:17). “З того знатимуть всі, що ви Мої ученики, коли матимете любов поміж собою” (Ін. 13:35). Отже головний заповіт Христа до всіх народів полягає у заклику, щоби вони жили поміж собою в любові, в братерстві, щоби спільними силами будували братерське життя на світі, цебто, всесвітню Христову Церкву.
Але єдиний шлях, щоб досягнути цього всесвітнього братерства народів, полягає у тому, щоб спочатку кожний народ сам із себе утворив Христове братерство, утворив свою рідну Церкву. Отже Христос Спаситель, утворюючи Церкву, не тільки не відкидав цим національного розвитку народів, а саме навпаки, Своїм заповітом усім народам єднатися Він вимагає від кожного народу найбільшого національного розвитку. Кожний народ повинен перш за все добре попрацювати над самим собою, дослідити самого себе, зрозуміти і виявити всі свої здібності, всі таланти, які дав йому Бог, повинен показати іншим народам, що він є і чого він вартий, повинен вирости як певна національна одиниця, усім показати своє християнське лице, утворити свою рідну Церкву, щоб стати готовим до братерського єднання з іншими народами [2, с.7].
Як зазначає відомий український історик, дослідник праць і проповідей митрополита Арсен Зінченко, найбільшою трагедією є те, що українське суспільство кінця ХХ – поч. ХХІ століть все ще мляво звертається до гіркого досвіду подій 20-х років, коли під ударами тоталітарного режиму гинула як світська, так і духовна інтелігенція, цілеспрямовано знищувалися учасники національно-визвольних змагань 1917–1920 рр., а пам’ять про них цинічно і послідовно осквернялась. У цій сліпоті ще й сьогодні збайдужіла від червоної пропаганди українська напівсвідомість досить нечітко бачить цінність відродження національної Церкви. Свідомість ширшого ж загалу заледве зберігає ім’я Василя Липківського як одного з найвидатніших церковних провідників України. Його особисте подвижництво і пристрасна молитва за долю України знані лише серед інтелігенції. Проте у справі формування української духовності його внесок і діяння мають особливе значення [4, с.62].
Праці митрополита Василя Липківського, як у часи його діяльності, так і зараз мають величезний вплив як на проповідників Слова Божого, так і на свідомість народу в цілому. А у часи більшовицької окупації, зважаючи на повний контроль духовного видавництва, збірки його проповідей, які доходили до нас з діаспори, ставали іноді настольними книгами у проповідництві.
Вже в часи революції 1905–1907 рр. його голос виразно лунав серед київського прогресивного духовенства. Кращі з його представників вимагали від закостенілого російського Синоду ґрунтовних реформ, зокрема звільнення Церкви від ролі слуги політичному режимові. До них долучалися вимоги запровадження української мови в духовних навчальних закладах і читання проповідей та Євангелія рідною мовою. Революційні події 1917 р. надали церковному руху в Україні національно-політичного характеру: “…в державному житті на Україні тим часом клекотіло, суто національний бік висувався щораз більше. А це не могло не відбитись і на Церкві”, – писав В. Липківський. “Вже на єпархіальних з’їздах лунала українська мова, поставали вимоги про незалежність від Москви, а трохи згодом повстав поділ і в духовенстві на українське і московське” [2,  с.8]. Бурхливі єпархіальні з’їзди в губернських містах України вимагали відродження давніх форм устрою Української Церкви, скликання Всеукраїнського Церковного Собору. Приклад Грузинської Церкви, яка невдовзі після зречення Миколи II проголосила себе незалежною, показував цілком ясний орієнтир. Восени 1917 р. було утворено першу Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР), яка й мала підготувати скликання Всеукраїнського Собору. У числі його активних організаторів був і протоієрей Василь Липківський. У квітні 1919 р. його обирають заступником голови Всеукраїнської Православної Церковної Ради нового складу (друга ВПЦР), яка стала керівним органом у заснуванні українських парафій [3, с.96].
І це був лише початок. Після цього діяльність Липківського стала настільки відомою в Україні та за її межами, що православний люд, згадуючи відродження УАПЦ 1920-х, прямо асоціює його з постаттю цього митрополита. Звичайно, ці всі події мали істотний вплив, а можливо і вирішальний, на проповіді Василя Липківського як священика, а згодом, і як митрополита.
Аналізуючи проповідницький талант цього великого світоча слова, слід сказати, що невід’ємною частиною його проповідей є Українське питання: Української Церкви, Української держави, українців як нації.
Літературну творчість митрополита можна умовно поділити на три періоди. До першого періоду можна віднести доробок отця Василія протягом його молодих років, коли він, будучи священиком, окрім духовної праці, активно займався публіцистикою та був постійним дописувачем київських журналів “Киевские епархиальные ведомости” та “Киевская старина”.
Другий період творчості Василя Липківського охоплює роки визвольних змагань, активної боротьби за українську автокефалію та час, коли митрополит Василь стояв на чолі УАПЦ. У цей період архієрей активно займається перекладом на українську мову богослужбової літератури, зокрема літургійних текстів, а також богословських праць. Зокрема, митрополит перекладає українською мовою Літургію Іоана Золотоустого, Молитовник, Часословець.
Третій період творчості священнослужителя торкається останніх 10 років його життя, які виявилися найтрагічнішими, але водночас і найбільш плідними з точки зору літературної роботи. Саме у ці роки митрополит Василь писав свою “Історію Української церкви”, уклав двотомник “Наука самоосвіти українського духівництва”, написав підручники “На Старий і Новий Заповіт”, “32 розмови з історії Всесвітньої Церкви”, уклав кілька збірок власних проповідей, зокрема збірку “Проповіді на неділі й свята: Слово Христове до Українського народу”, що містить 194 проповіді. Також у цей час митрополит Василь вів активне листування з українськими церковними діячами за кордоном, продовжував роботу з перекладу релігійної літератури.
У 20-х – на поч. 30-х років минулого століття, будучи одним із чільних діячів УАПЦ, митрополит Василь Липківський пише багато церковних проповідей, які пронизані українським національним духом. Більшість із цих проповідей вдалося зберегти, а в 1969 році видрукувати в Торонто (Канада) окремою книгою, що мала назву “Проповіді на неділі й свята: Слово Христове до Українського народу”.
Детальніший аналіз проповідей Василя Липківського дозволяє окреслити ряд цікавих рис і спостережень. По-перше, в них виявилась доволі глибока і різностороння ерудиція митрополита, його досконале знання історії – біблійної і світської, історії Церкви й історії України. У його проповідницькій лектурі “і Конфуцій, і Будда, і Магомет, і Христос, і навіть грецькі філософи Сократ і Платон” [1, с.88]. До речі, світську філософську думку митрополит зовсім не оминає увагою, віддаючи належне знаним мислителям, зокрема Канту, чиє ім’я неодноразово згадується у проповідях. Володіючи знаннями про античний світ, оперуючи іменами “Зевса і Юпітера”, “Бахуса й Венери” (звісно, в логічних контекстах проповідей), митрополит зазначає, що “взагалі антична ідеологія, це зовсім не віра, а скоріше шлях до безвір’я” [1, с.88].
Станом на сьогодні, надзвичайно актуальною є проповідь В. Липківського “Значення церковних канонів у житті Церкви” [1, с.408]. Він розпочинає її запитанням єврейського законника до Христа: “Яка найбільша заповідь у Законі?” І продовжує відповіддю Христовою: “Люби Бога – це перша найбільша заповідь, а друга подібна до неї: люби ближнього, як самого себе”. “Законники однаково зневажали всі заповіді Божі, – зауважує митрополит Липківський, – закрили їх грубим шаром своїх канонів і ними підміняли заповіді Божі” [1, с.408]. І тут він проводить паралель зі сучасними християнськими законниками та їхніми прибічниками, які “докоряють Українській Церкві за те, що ми ніби порушуємо канони, цебто перекази Отців, і на цій підставі звинувачують нашу Церкву в єретицтві, що ми ніби: відійшли від православної віри, що ми “безблагодатні”, що наші таїнства недійсні…” [1, с.410] [5, с.391].
Ідея самобутності українського народу присутня навіть у багатьох заголовках проповідей Василя Липківського (“Доля самарянського народу подібна до долі українського”, “Життя св. священомученика Макарія в прикладенні до історії Української Церкви”, “Допит Сліпородженого – допит Української Церкви” і под.), побудованих за принципом типологічної (смислової, алегоричної, символічної) паралелі.
Зважаючи на те, що ідея самобутності української Церкви та держави простежується у проповідях митрополита Липківського дуже часто (майже в кожній проповіді) варто звернути увагу на вміння автора знайти смислову синонімію в церковно-релігійній історії (події, святі) і конкретиці життя українського люду в минулому чи сьогоденні [6, с.3].
Мабуть, найчастіше з-поміж інших національних сутностей у проповідях Василя Липківського постає тема відродження Української Церкви як Божої благодаті українському народові. Так чи інакше ця тема інтерпретується в дуже багатьох творах. “Наша рідна Українська Церква… переживає зараз перші роки свого відродження, свого воскресіння” [1, с.245]; “Ми будуємо свою рідну Українську Церкву, щоб у ній знаходили спасіння не тільки поодинокі душі, а щоб в ній спасався від загибелі весь наш український народ” [1, с.69].
Надзвичайно зворушливо і довірливо у митрополита Василя Липківського виглядає апелювання народу, окраденого, осліпленого й покинутого, до Бога, як до останньої надії своєї: “А він, бідолашний, сидить, не може піднятися і лише до Христа звертається: Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене! Його часто перехожі штовхають, б’ють, кричать, щоб замовк. Але він взиває до Бога: помилуй мене, дай мені світ бачити! Бо від кого наш нарід може сподіватися світла і волі? Тільки від Бога. Бо в людей, у народів він і був, і завжди залишиться тільки лірником, жебраком, поки не змилується над ним Бог” [1, с.59].
Майже наскрізним образом у проповідях Василя Липківського проходить образ Тараса Шевченка. Часто апелюючи до Шевченка, митрополит вирішував відразу два завдання. По-перше, він прагнув максимально використати авторитет і популярність поета-пророка в широких народних масах, у т. ч. не надто освічених, але таких, які про Шевченка чули і знали, задля того ж піднесення національного духу. А по-друге, митрополит, безсумнівно, вів боротьбу за Шевченка, вульгарно потрактовану постать і творчість якого підняли на свій прапор безбожники і безвірники.
І ніби підкреслюючи значимість Шевченка у нашому житті митрополит говорить: “Хто матір забуває, того Бог карає”, – це наша матір Україна. Шануйте ж загальну нашу матір Україну” [1, с.580].
7 листопада 1922 р. у Білій Церкві під час служби Божої він говорив: “Чуєте гомін? Святкується п’ятиріччя будування пролетарської держави. Та горе нам! Чи не нагадує воно будування Вавилонської башти?” Намалювавши картину страждань народу, розрухи та голоду на багатій українській землі, митрополит сказав: “І все це від того, що державний устрій будується без Бога; Хіба ми чули в деклараціях теперішніх правителів святе ім’я Господнє? Ні, вони покладаються тільки на себе, на свою силу! Каже безумний в серці своєму: “Немає Бога!” – пригадуються слова з псалма Давидового. І хочеться крикнути: опам’ятайтеся!” Далі митрополит звертався до християнського сумління вірних: “Перед нами страдницька путь. Але пам’ятаймо слово Спасителя: “Більшої любови немає, як та, коли хто життя своє віддає за друзів своїх” (Ін, 13, 15) [4, с.68].
Згадуючи заповіти великого Кобзаря України, митрополит заповідає нам від себе: “...не тільки молитись за рідну церкву..., але й щиро працювати на її користь, захищати її від ворогів, благовістити про неї своєму народові, і цим не тільки свою душу, а й душу і життя свого народу спасти...”
Отак розумів митрополит Василь Липківський заповіти Тараса Шевченка. Він жив ними і нам заповів не забувати їх! Дух істини Христової завжди горів у душах цих великих людей України. Про це свідчить вся їхня творчість, їхнє життя, їхня праця. І не випадково народ наш величає їх праведниками і святими [8, с.42].
Слова митрополита Василя мали відгук насамперед тому, що він сам був зразком подвижництва. Тому й нині його життєвий шлях сприймається як величне страдництво заради Церкви й України, оскільки його благовісництво було рушієм відродження Церкви та тих ідей, які вона перед собою поставила: про рідну мову в Церкві, про автокефалію, соборноправність, про аполітичність Церкви. Закінчуючи своє слово на ІІ Всеправославному соборі митрополит промовив: “Церква наша пробиває нові шляхи в житті релігійному по непротоптаному місцю між дібровами, та кущами. При своїй боротьбі вона звернула з протоптаного шляху. І державне життя теж саме звернуло з старих шляхів. При таких умовах можливі тертя, непорозуміння неминучі. Нажаль і я підпав під ці непорозуміння й підозріння. Як вищий духовний керівник я теж став під персональне підозріле відношення з боку Держвлади… Але недовір’я Держвлади до мене вилилося в недовір’я до всієї УАПЦ. Підозріння влади в контрреволюційних настроях моїх дає привід Владі казати: “Який керівник, така і вся УАП Церква” [7, с. 209].
Отже підсумовуючи все сказане, можна зробити висновок, що проповіді митрополита Василя Липківського – це визначне явище в історії Української Церкви, національної культури, гомілетичного мистецтва. Наше суспільство лише починає освоювати їхню мову і експресію, уміння митрополита пов’язати давні національні морально-християнські цінності з актуальними питаннями сьогодення, подати головну ідею проповіді глибоко образною мовою, яка торкається струн душі як простих, так і освічених людей.
прот. Петро Політило,
14 травня 2014 року
Література:
1. Василь Липківський. Проповіді на неділі й свята: Слово Христове до українського народу – Торонто: Українське Православне Братство ім. Митр. Василя Липківського. – 1969. – 610 с.
2. Василь. Липківський. Православна Христова Церква Українського Народу. — Нью-Йорк. — 1974. — 32 с.
3. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: У 4 т. – К., 1998. – Т. 4, кн. 1. – 384 с.
4. Денисенко А. Християнсько-національний ідеал у проповідях Василя Липківського // Пам’ять століть. – 1997. – №1.
5. Зінченко А. Благовісництво митрополита Василя Липківського // Конспект лекцій з Гомілетики / [упорядник прот Іоан Швець]. – К., 1993. – 103с.
6. Зінченко А. Визволитися вірою – К.: Дніпро, 1997. – 423 c.
7. Преловська І. Історя Української Православної Церкви 1686-2000 – К., 2010. – 443 с.
8. Француженко-Вірний М. Великі митрополити України. – К.: Смолоскип, 2013. – 160 с.

(доповідь зачитана під час урочистої академії з нагоди 150-річчя з дня народження митрополита УАПЦ Василя Липківського, що в рамках XXIV Міжнародної наукової конференції ''Історія релігій в Україні'' відбувалась у Львівському музеї історії релігії, 14 травня 2014 року)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії
Переглядів: 1350
У рамках постійнодіючого семінару протоієрей Василій Ховзун виступив з доповіддю перед викладачами ЛПБА

''Сімейний конфлікт та депресія у дитини: психіатричний та психотерапевтичний аспекти''. Доповідь ієрея Сергія Кирилюка на науковій конференції ''Сімейні цінності в християнських традиціях''

Доповідь прот. Петра Політила ''Ідея самобутності Української Церкви та держави у духовній спадщині митрополита Василя Липківського''

У Львівській духовній школі відбулась студентська науково-практична конференція присвячена 295-літтю з дня народження Григорія Савича Сковороди

У Львівській православній богословській академії відбулась ювілейна Х Міжнародна конференція

Високопреосвященний митрополит Димитрій взяв участь у роботі VII Міжнародної наукової конференції «Православ’я в Україні»

Протоієрей Михайло Назар взяв участь у вшануванні 99-річниці створення ЗУНР у Сокалі

У 5-ту річницю смерті митрополита Євсевія Політила керуючий Львівською єпархією звершив поминальні богослужіння у Академічному храмі та на Янівському кладовищі м. Львова

«Молитовний Майдан» за Україну та її захисників

Ієрей Володимир Ведміцький взяв участь у відзначенні 99-ї річниці утворення ЗУНР на Личаківському кладовищі та вшануванні воїнів АТО

Високопреосвященний митрополит Димитрій взяв участь у великому водосвятті на центральній площі Львова

У день пам'яті святителя Іоана Золотоустого Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Літургію в Академічному храмі ЛПБА з нагоди престольного свята

Проректор ЛПБА взяв участь у святкуванні актового дня Дніпровської духовної семінарії

Очільник єпархії співслужив Святійшому Патріарху Філарету за святковим богослужінням з нагоди 22-ліття його Предстоятельського служіння

Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в неділю 1-шу Великого посту, Торжество Православ’я

Високопреосвященний митрополит Димитрій провів чергову нараду робочої групи з розробки проекту Української Православної Енциклопедії

Високопреосвященний митрополит Димитрій взяв участь у відзначенні 400-ліття Київської православної богословської академії

Пошук за тегами >>>
Слідкуйте за нашими новинами у соціальних мережах

facebookvkgoogletwitteryoutube
УПЦ КП
Єпархія
Архієрей
Новини
Публікації









Розробка та веб-дизайн:
[ Andriy_BURDYK ]™
у співпраці з ІТЦ "SP-Service"
Хостів сьогодні:  391
Хітів сьогодні:  1486

Хостів всього:  854092
Хітів всього:  6910241
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET